“Єдиний син у матері”: у боях на Курщині загинув аспірант з Ужгорода. Фото

У боях за Україну  загинув молодий воїн, історик з Ужгорода Микола Гаєвой. На нього чекало чимало звершень у царині історії, однак доля розпорядилася так, аби 28-річний чоловік поліг у бою на Курщині, захищаючи рідну землю від окупантів.

Микола був єдиним сином у матері, до лав українського війська він пішов добровольцем ще 24 лютого 2022 року. Про загибель Героя сповістили в Українському католицькому університеті, де він навчався.

“Знову великий біль і знову непоправні втрати. На війні з російськими окупантами загинув випускник УКУ Микола Гаєвой. Микола Гаєвой – випускник Гуманітарного факультету УКУ, магістерської програми “Історія”. У 2019 році він вступив та навчався в аспірантурі УКУ з історії. З початком повномасштабного вторгнення Росії, Микола взяв академвідпустку та пішов до війська добровільно 24 лютого 2022 року. Був вбитий російськими окупантами на Курському напрямку 27 серпня 2024 року. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій (Поліській бригаді ДШВ ЗСУ). Героєві було всього 28 років”, – йдеться у повідомленні.

Народився Микола Гаєвой в Ужгороді, був єдиною дитиною у сім’ї. І палко захоплювався історією, тож зрештою вирішив пов’язати своє життя з її виченням. Спершу навчався на історичному факультеті Ужгородського національного університету. Там запевняють: війна обірвала життя молодого й дуже перспективного науковця і палкого патріота України.

“Микола в 2013-му році вирішив з’єднати своє життя з історією – наукою, великим поціновувачем та знавцем якої він був. Студенти, разом з котрими Микола Гаєвой вступив на перший курс історичного факультету УжНУ, згадують його як начитаного, інтелігентного, тактовного і дещо сором’язливого хлопця”, – йдеться у повідомленні на Facebook-сторінці Факультеру історії та міжнародних відносин УжНУ.

Однокурсники Миколи згадують: з ним можна було говорити “про все на світі”. Юнак мав “невимовний хист до дискусій”, цікавився античністю і навіть на перервах між лекціями читав праці філософів.

“Завжди лояльний, завжди готовий допомогти, добрий організатор. Микола Гаєвой був активним учасником Революції Гідності, волонтер благодійної організації Карітас, патріот своєї країни… За зовнішніми вихованістю й делікатністю Миколи приховувались велика внутрішня сила та тверді наміри стояти на своєму до кінця. Саме ці риси молодого науковця й змусили його покинути архіви, бібліотеки та свої напрацювання й, без будь-якого жалю, відправитись на війну з російськими окупантами. Подібне рішення свідчило багато про що, бо навіть вступивши до ЗСУ Микола Гаєвой отримав там від своїх побратимів позивний “історик”. Друзі і однокурсники, уся велика спільнота нашого факультету не можуть дібрати слів жалю за втратою близького друга. У кожного з тих, хто особисто знав Миколу є своя історія, за якою його пам’ятатимуть завжди”, – зазначили на історичному факультеті Ужгородського національного університету.

Навчання в УжНУ Микола поєднував з отриманням релігійної освіти у Теологічному інституті в Брюховичах. Кваліфікацію магістра ж здобував вже в УКУ.

Окрім античності Миколу Гаєвого дуже цікавивукраїнський радикальний націоналізм ХХ ст., війни, тоталітарні ідеології й режими, їхній вплив на українське суспільство.

“Він прочитав сотні архівних сторінок та стільки ж книжок і спогадів про життя українських націоналістів. Знав не тільки їхній образ у суспільній свідомості, а й реальні принципи та цінностірозповідали про Миколу його друзі ще в 2022-му, коли про історика, що вдягнув обладунки воїна, написало закарпатське видання Varosh.

Сам Микола тоді у розмові з журналістамитак описував майбутню перемогу:

“Ідеальна перемога — це вихід на кордон 1991 року та зміна режиму у рф на мирний прозахідний як план-мінімум, та розвал й демілітаризація рф як план-максимум. Нам обов’язково треба добиватися репарацій, не кажучи вже про повернення полонених й суду над військовими злочинцями. Думаю, що має бути міжнародний договір й контроль над політикою у РФ з боку міжнародної спільноти. Росія має бути покарана. Як це все зробити — це вже важке й довге питання. Війна покаже

Друзі воїна кажуть: він був напрочуд світлою людиною, що постійно перебувала у пошуку.

“Микола був світлою людиною, яка шукала. На його життєвому шляху була активна участь у молодіжних патріотичних та християнських організаціях. Його пошуки зупинилися на академічній дослідницькій діяльності, яку перервала війна. Микола мав добрий характер та лагідну вдачу. Писав дисертацію про інтелектуальну біографію Ярослава Стецька. Подібно до свого героя, Микола поклав суспільні інтереси вище особистих та зголосився до війська сказавши: “Теперішня ситуація потребує чину”. Він служив у артилерійському розрахунку 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗСУ. Бував на полях битви на Донбасі, на сході та півдні України. На жаль, його останнім пунктом стали поля Курщини”, – сказав про Героя його друг Михайло Тупиця.

“Історик, неймовірно розумний та начитаний, візійний, ідейний… Досліджував історію УПА, писав книгу про Стецька… З Горян, єдний син у мами… Я не можу в це повірити… Це дуже боляче втрачати таких людей, як Коля… на нього хотілося рівнятися”, – написала журналістка Varosh Галина Гичка.

Громадський діяч Тарас Радь теж згадує Миколу як талановитого історика з широким полем зацікавлень. Він чимало часу проводив в архівах та працював “у полі”, кілька статей Гайового було опубліковано на “Історичній правді”.

“Час-від-часу ми перетинались з Миколою у якомусь із корпусів Українського Католицького Університету і спілкувались про його успіхи у написанні кандидатського дослідження аж коли я несподівано дізнався, що Микола мобілізувався до лав Збройних сил України. Я був здивований, оскільки на мій перший і, як виявилось помилковий, погляд Микола був відчайдушною людиною справи. Микола мав виходити на захист дисертації, а пішов захищати Україну! Миколо, ти ще мав так багато написати, захистити дисертацію, продовжити науковому роботу в УКУ, а може де-інде. Але доля розпорядилась так, що ти віддав життя у боротьбі за незалежність України. Нехай тобі буде добре у світі світлому, тихому та вічному!” – зазначив Радь.

Нагадаємо, раніше стало відмо, що 28 серпня у боях за Україну загинув 28-річний воїн з Прикарпаття. Степан Сенчук у квітні цього року отримав відзнаку “Золотий Хрест”. Йому назавжди залишиться 28 років.

Також повідомлялося, щов Ужгороді провели в останню путь воїна Сергія Стрижака.  Він загинув у День Незалежності України.

Джерело: OBOZ.UA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *