Під Поштовою площею в Києві археологи знайшли залишки стародавнього міста – дерев’яні вулиці, будівлі й предмети побуту часів Київської Русі. Ці знахідки показують, як виглядав Київ понад тисячу років тому, коли він мав торговий порт на території сучасної Поштової площі.
Це місце стало полем боротьби: забудовники прагнули перетворити його на торговий центр, але археологічні знахідки розкрили інші перспективи. Небайдужі кияни об’єдналися, щоб зберегти унікальну пам’ятку й створити тут музей.
Як відкриття під Поштовою площею пов’язане з історією хрещення Київської Русі, середньовічними торговими шляхами, які історичні памʼятки знайшли археологи, дізналася кореспондентка Gazeta.ua.
НА ЗАВАДІ СТАВ МАЙДАН
Сходами із камʼяних плит спускаємося до нижнього ярусу площі за церквою Різдва Христового. Разом зі співзасновницею Музею однієї нації на Поштовій площі й мистецтвознавицею Ольгою Рутковською опиняємося у місці, яке колись було котлованом.
– Цей хрест тут не даремно стоїть, – Ольга щільніше пригортає сіре пальто до стану, щоб укритися від вітру. Показує на металевий хрест, що стоїть перед входом у підземну частину музею. – Ми фактично стоїмо на руслі стародавнього ручая. Він прямував від гір і протікав тут в напрямку Дніпра. Ось цей схил з фунікулером – це те місце, де тягли Перуна (язичницький бог. У IX-X ст в Київській Русі його вважали володарем неба, покровителем князів. – Gazeta.ua). А Перунове святилище було там, де зараз Міністерство закордонних справ. Це місце пов’язане з хрещенням Русі та стародавнім портом, який був тут в середньовічний період. Матеріальні свідчення його існування були виявлені саме тут.
Над нами вирує Поштова площа. Бетонні опори і ворота до підземної частини музею оздоблені зображеннями релігійних та історичних постатей.
Археологічні дослідження тут почалися не відразу, розповідає Рутковська.
– Історія перетворення Поштової площі починається в 2005 році, – веде далі мистецтвознавиця. – Тоді Київ ухвалив рішення про реконструкцію Поштової площі. Проте проєктні пропозиції постійно переглядалися і проєкт ніяк не могли затвердити. До речі, тоді вперше з’явилась ідея з підземним торговим центром
– У 2012 році в розпорядженні з’явилось формулювання “реконструкція транспортної розв’язки”, замість площі. Будували мостовий перехід, тунель біля річкового вокзалу. Але ідея використати прилеглу територію нікуди не ділася. Щоправда, діяли вже за методами часів Януковича. Тобто, вирішили будувати підземний торговельний комплекс, як другу чергу транспортної розв’язки. Територію під нього не відводили. До проєкту реконструкції транспортної розв’язки додали другу чергу через певний час і провели конкурс для залучення інвестора. Це швидко відбулося. Передбачалось завершити будівництво ТРЦ вже у 2014 році.
Відповідно до вимог законодавства, кожен новий об’єкт у центрі Києва на історичних територіях – має будуватися після конкурсу проєктів та повинен супроводжуватися наглядом археологів. Але для Поштової площі конкурс так і не проводила, а археологи вперше опинилися тут лише у 2014 році.
– На заваді планам будівництва ТРЦ став Майдан, Революція Гідності, – запевняє Ольга. – Після цих подій змінилося і ставлення до вимог законодавства. Про багаті археологічні шари цього району було відомо ще з часів прокладання метро на Подолі. Однак у радянський період справа до їх ретельного вивчення не дійшла.
Під час археологічного супроводу будівництва ТРЦ під Поштовою площею – шар за шаром розкривались залишки планування стародавньої вулиці, мощення, а також залишки стін, нижні вінці зрубів будівель починаючи з XVIII і до XI століття. Дерев’яні конструкції добре збереглися завдяки особливим умовам ґрунту і вологи.
– Що цікаво, історія Києва в археологічних пластах відкривається у високій якості збереження, – розказує Ольга Рутковська. – Незважаючи на численні перебудови та зміни, археологічні шари часто зберігаються у відмінному стані. Тут, на Подолі, особливо після пожежі 1812 року, були великі зміни, масштабне перепланування. Але завдяки традиції використання при будівництві переважно стрічкових фундаментів в будівлях, археологічні шари добре збереглися.
Кожен день розкопок на Поштовій площі приносив нові відкриття: фрагменти будівель, предмети побуту, монети, прикраси та інші артефакти. І – сліди порту, який був частиною відомого торговельного шляху “з варяг у греки”, що з’єднував північні країни зі Східною Римською імперією (Візантією. – Gazeta.ua).
– Коли археологи почали роботу, журналісти відразу звернули увагу на розкопки. У 2015 році сюди приїхали навіть депутати Верховної Ради, щоб на власні очі побачити залишки стародавньої забудови. Саме розголос і увага не дозволили зруйнувати пам’ятку – розказує мистецтвознавиця.
Але для забудовників торгового центру археологічні знахідки стали перешкодою тільки тоді, коли залишки середньовічного кварталу потрапили в Державний реєстр нерухомих пам’яток у грудні 2016 року.
ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМʼЯТКИ
Стіни котловану мають хвилястий орнамент – сліди від буру. Навколо лежать груди каміння та глинистого ґрунту. Територія заросла деревами і чагарниками. Коли сюди у червні 2018 вперше потрапили захисники пам’ятки, то знайшли серед сміття, просто неба, величезну купу археологічної деревини – рештки древніх споруд. Завдяки заснуванню Музею більшість знахідок вдалося зберегти.
У 2017 році, вже після внесення пам’ятки у Державний реєстр, забудовник зробив спробу продовжити будівництво залізобетонної конструкції підземного ТРЦ. За їхнім планом на площі мала зв’язати залізобетонна плита на рівні міжповерхового перекриття ТРЦ. Ця плита якраз співпадала з рівнем археологічного пласту пам’ятки XI століття. На заваді цим планам став розголос, електронна петиція Акіма Галімова на захист пам’ятки та ініційовані Аннабеллою Моріною мистецькі акції на території пам’ятки.
Міська влада мусила реагувати – розглянути петицію, відреагувати на спроби будівництва. Був зроблений припис щодо припинення будівельних робіт. І тоді ж з’ясувалось що погоджений проект будівництва ТРЦ відсутній, а плани забудовника суперечать вимогам закону щодо збереження пам’ятки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які секрети “приховує” найдовший міст України та який вигляд має: фото
Ця історія зі спробою бетонування спонукала активну частину київської громади об’єднатися для захисту пам’ятки і почати безстрокову мирну акцію. Основною метою громадського руху стало спонукати владу до створення музею на відкритій на Поштовій площі археологічній пам’ятці, сучасного музею що забезпечує гідну презентацію історії Києва. Об’єдналось тоді 20 громадських організацій, ініціативна група громадського руху отримала назву “Музей на Поштовій”.
Члени ініціативної групи, депутати Верховної Ради України ініціювали у 2018 році судові позови на скасування містобудівних умов і обмежень будівництва ТРЦ та арешту самовільно побудованої конструкції накриття ТРЦ на Поштовій площі. Київська міська рада у 2018 році ухвалила два рішення щодо припинення будівництва ТРЦ та інвестиційного договору.
СТАРОДАВНІЙ “ХОЛОДИЛЬНИК”
Територія музею на Поштовій площі складає понад 6000 кв. м і охоплює частину середньовічного Києва вздовж Дніпра. Археологи вже досягли рівня XI століття. Але існує версія, що ці шари можуть вести до ще більш ранніх часів.
– Є версія, що це – місце злиття річки Почайна з Дніпром у стародавні часи. Археологи під час розкопок натрапили на русло, яке спостерігали ще під час прокладання метро. Цей водотік, за літописами, зливався з Дніпром і міг бути місцем, де стояв храм Святого Іллі Пророка – один із перших християнських храмів на території Києва, – пояснює мистецтвознавиця. – Він згадується в 940-х роках, у часи правління князя Ігоря. І як би наші літописи не переписувалися під концепцію хрещення Володимиром, справжню історію не вдалося викреслити з давньоруських літописів. Існує опис служби, у якій брали участь християни-дружинники князя Ігоря.
Ольга наголошує, що для історії Києва цей період є важливим, адже він розкриває глибше історію християнства на наших землях, а вона має значно глибше коріння ніж прийнято вважати.Подальші дослідження пам’ятки можуть дати більше інформації про ІХ століття, про стосунки з вікінгами, що з’явились на нашій території, формуючи свій південний торговий шлях. Про століття пов’язане з правлінням Аскольда, який у 860-х роках був охрещений і приніс християнство на ці землі.
– Це історія Києва, про його значення в ті часи. Київ мав порт, і це було надважливо в середньовічні часи. Ми одразу маємо зв’язок з тим пластом історії, про який в просторі Києва не йдеться, – додає Рутковська і запрошує пройти за залізний паркан до частини під бетонним перекриттям.
Через хвіртку потрапляємо до старої портової вулиції. Прохід огороджено червоною стрічкою.
– Ліворуч, – Ольга зупиняється біля великої дерев’яної конструкції і пояснює, – залишки Хрещатицьої башти. Це частина укріплень Старого Подолу. Тут була розкрита велика прямокутна зрубна конструкція, яка частково розібрана. Під час робіт будівельники решту стінок знесли, щоб техніці було легше заїжджати й вивозити ґрунт. А в результаті ми втратили частину важливого археологічного об’єкта.
Хрещатицька башта згадується в багатьох джерелах. Її можна знайти в документах Івана Мазепи, на планах Києва XVII століття.
– Це не просто легенда або здогадка – а реальний об’єкт, який існував, і ми маємо можливість бачити його сьогодні. До речі, ті частини башти, які вдалося зберегти, зараз у нашій експозиції. Під час робіт їх просто викинули на вулицю, і вони пролежали під відкритим небом. Ми зробили все, щоб максимально захистити ці залишки і дати їм нове життя в музеї.
Коли заходимо у підземний простір площі – немов поринаємо в ХІ століття. Тишу порушує відлуння кроків, ритмічне крапання води. Стіни котловану під площею прорізали товщу землі, що шарами розкриває різні періоди історії столиці. У музеї прохолодно й вогко.
Ольга веде далі. Опиняємося на території садиби, яка обслуговувала київський порт.
– Оця смужка стовпчиків – це залишки паркану ХІ століття, – показує на залишки старого дерева Рутковська. – За ним пролягала центральна портова вулиця. Берегова лінія була там, де зараз річковий вокзал. Відповідно на тому боці вулиці була вантажна зона, де розкрили спеціальні майданчики для прийому вантажів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жаби у підвалах, жовта вода і карасі у полях: як живуть у підтопленому селі, де захлинувся наступ РФ на Київ
Позаду підсвічується невелика локація. За звітами археологів, на цьому майданчику були знайдені печатки.
– Їх називають княжими, булами. Тут же знайдена була береста, митні пломби – сліди діяльності митниці. В історичних джерелах перші згадки про митників тут йдуть з IX століття. Митниця працювала, судячи з печаток, безперервно багато століть, – розказує мистецтвознавиця.
Ольга зупиняється біля дерев’яної конструкції, врізаної в землю.
– Тут ми маємо ще один цікавий об’єкт, – вказує вона на масивні дошки у формі великого короба. – Ця дерев’яна конструкція того ж періоду, що й паркан. Її виявили під підлогою будівлі, яка стояла вище. Будівля мала дощаті стіни і мала не житлове призначення, а цей об’єкт, що був спеціально облаштований під будівлею, виготовлений із дубових дощок – археологи назвали коробом. Тут не було знайдено слідів виробництва.. Зате тут було виявлено багато кістяків риби.
Ольга пояснює, що в середньовіччі такі споруди використовували для зберігання запасів на зиму, наприклад, солоної риби чи м’яса. Це було своєрідне середньовічне сховище, схоже на холодильник.
– Що цікаво, короб мав спеціальну конструкцію – по центру був жолобок із нахилом до трикутного відсіку. Перегородка піднімалася й опускалася. Ми системно зволожуємо цей об’єкт, щоб він не розсохся, не перетворився на труху. Гляньте на цю дошку. Колись вона була ідеально рівна по площині. Їй ніби й немає тисячі років.
Над коробом височіє ґрунтова стіна – фрагмент археологічного шару, який не розкопали. У товщі землі видно прошарки із залишками деревини, сліди життя і подій різних історичних періодів..
– Це дерев’яний прошарок XVII століття, має сліди моження дороги – є одним з тих знаменитих київських дерев’яних мощень. Їх почали будувати ще в IX-X століттях, – показує вона на деревʼяну конструкцію в землі на рівні очей. – Жителі Києва завжди цінували комфорт у пересуванні.
Уже в IX-X століттях в Києві на Старому Подолі, були вимощені дороги, наголошує Ольга.
ПЕРУНОВЕ СВЯТИЛИЩЕ
Майже в центрі локації із землі піднімається угору унікальна археологічна знахідка – Боричів узвіз. Деревʼяні балки трохи понівечені, але окреслюють напрямок дороги. Це – одна з найдавніших вулиць Києва, яка відіграла ключову роль в економічному і культурному житті міста протягом багатьох століть. Узвіз був головною артерією, що з’єднувала річковий порт на Подолі з Верхнім містом – князівським центром і духовним осередком.
– Це легендарна траса, яка пов’язана із літописним описом про скидання Перуна. Це шлях пов’язаний з візитами послів до княгині Ольги. Узвіз багато разів згадується в літописах, – каже мистецтвознавиця, вказуючи на дерев’яну дорогу. Стародарня дорога була побудована на опорах і мала мостову з дощатим настилом. Ось там, де ви стоїте – це рівень ще більш стародавнього пласту цієї дороги. Конструкція траси – своєрідний дерев’яний віадук, що компенсував перепади рельєфу.
Шлях починався від Дніпра, йшов схилом угору і виходив на гору, де зараз верхня станція фунікулера.
– Уявіть собі, що там, де нині розташоване міністерство, було Перунове святилище. Після того, як скинули Перуна, князь Володимир побудував там першу християнську церкву святого Василія, а вже потім будувалась Десятинна церква. Цей шлях був центральною дорогою, що вів з Гори до порту. Назва “Боричів узвіз”, яка використовується зараз, з’явилася в імперські часи. Історичні назви об’єктів переписували на свій манер, щоб стерти нашу ідентичність. Насправді він мав назву “Бірючів”, адже бірючами називали митників. Це місце не мало жодного відношення ні до Бориса, ні до бору.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бізнесмен вкладає у село мільйони доларів: як там живуть і вчаться люди
З часів IX-X століть Боричів узвіз був частиною торгового шляху “із варяг у греки”, яким проходили купці, товари і воїни. Тут транспортували товари з Дніпра, підіймаючи їх на гору до головних князівських установ і соборів. Торгівля між Північною Європою і Візантією через Київ була важливою частиною міжнародної економіки, а Боричів узвіз відігравав у цьому значну роль.
Історичні джерела також пов’язують Боричів узвіз із легендарними подіями. За однією з версій, саме тут знаходилась Почайна, де нібито відбулося хрещення киян за князя Володимира у 988 році.
– Ця територія тісно пов’язана з важливими історичними подіями, – продовжує Рутковська. – Навіть у пізніші часи, після татаро-монгольської навали, коли міська територія зменшилася, і там, де нині башта, була межа міста, ця частина довгий час залишалася за його межами. Але вже в період Гетьманщини тут існувала так звана Хрещатицька застава, адже контроль за акваторією завжди був важливий. Тут знайшли цілу колекцію з близько сотні козацьких люльок з різних матеріалів.
Поруч узвозу археологи знайшли залишки склодувної майстерні XI-XII століття. У ґрунті збереглися рештки пічки, фрагменти цегли і кераміки з її конструкції. У середньовічному Києві масово виготовляли скляні прикраси і посуд. Частіше це були ємності для рідин – кухлі, фляги. Технологія виготовлення прийшла до нас з інших країн. Спочатку в Києві працювали запрошені майстри, зокрема під час будівництва храмів, адже для мозаїк використовували смальту – кольорове скло.
– Потім наші майстри перейняли цю технологію. У численних археологічних звітах видно, що в прибережній частині Подолу майстерні знаходили буквально через кожні два квартали. Але наша цікава тим, що вона, ймовірно, працювала як гуртівня – тут було скупчення готових виробів. Виготовляли тут не тільки посуд, але й прикраси – скляні браслети, каблучки, намистини.
Також на території археологічної пам’ятки виявлено багато індивідуальних знахідок – монети, прикраси, хрестики, каблучки, фрагменти зброї і збруї. Все це виготовлено з різних металів, траплялись золоті й срібні.
“СПАРТАНСЬКІ УМОВИ”
Глибина археологічного шару сягає вглиб ще близько на 5 м. Під час розкопок науковці зібрали артефакти для опрацювання, але дерев’яні споруди винесли на вулицю, де вони лежали під відкритим небом. Голова музею Віталій Білецький врятував ці елементи, зізнається Ольга. Жінка проводить через місток до головної експозиції.
– Усі інсталяції – це фрагменти об’єктів, які були викопані разом із ґрунтом, – під стінкою вертикально стоять частини берегової лінії. – Оця балка зі стовпами – це фрагмент пірсу, який виносився в Дніпро, щоб приймати човни.
Поруч стоять рештки Хрещатицької башти. В експозиції представлені і результати Всеукраїнського відкритого конкурсу “Річкова брама тисячолітнього Києва”. Ольга Рутковська розповідає, що конкурс був проведений за ініціативи Віталія Білецького та дав можливість всім охочим висловити свої бажання щодо розвитку Поштової площі (конкурс проводився з листопада 2018 по липень 2019 року).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бєлгородський квартал і “друзі” з Білорусі: як живе наймолодше місто України біля кордону
Конкурс проводили в два етапи: перший був відкритий для всіх, другий – для професійних команд. Основна мета – залучити суспільство та знайти рішення для перетворення площі на комфортний простір, з інтеграцією підземного музею. Під час заходу піднімали важливі питання щодо туристичної інфраструктури Києва, яка ще не розвинена належним чином. Результати обговорення передали міській владі.
Засновники музею пройшли непростий шлях Активісти прагнули перетворити це місце на музей світового рівня. Ольга пояснює, що для збереження пам’ятки вони домоглися національного статусу, а також провели “Всеукраїнський відкритий конкурс на концепцію розвитку Поштової площі”.
– У Європі з 80-х років працює технологія консервації пам’яток археології, яка дозволяє їх зберігати та робити основою для експозицій, так створені провідні археологічні музеї в Європі – розповідає Рутковська. – Така методика дозволяє відвідувачам максимально поринути в контекст історичного періоду. Україні, Києву важливо перейти до застосування такого підходу, адже він є більш актуальним ніж демонстрація знахідок у вітринах в будівлях музеїв. Музей на Поштовій переконався в цьому на практиці. Демонстрація безпосередньо пам’ятки та створеної у підземному просторі волонтерської експозиції – користуються не змінним попитом, хоча відвідувачі перебувають тут у спартанських умовах, однак повертаються сюди знову і знову, приводячи знайомих.
Ми мріяли, що держава створить музей, додає Ольга.
– У 2018-2019 роках ми сподівалися що держава включиться у створення музею на пам’ятці, адже за законом це власність держави. Тим більше, що нами вже було доведене непересічне значення пам’ятки і вона отримала національне значення, – розповідає Ольга. – Ми провели багато зустрічей. Однак, жодного продуктивного результату. У 2020 році, маючи за плечима результати конкурсу, презентації нашої ідеї музеєфікації пам’ятки на міжнародних форумах (MBA Krakow 2019, CHNT-25 та ВІдень, 2020), ми розробили дорожню карту завершення будівництва Поштової площі зі створенням міського музею і передали Києву. Віталій Кличко підтримав ідею. Ми ініціювали створення міської робочої групи, що мала напрацювати план дій на підставі нашої дорожньої карти. Але минуло пів року, перш ніж створили робочу групу, яка зібралась лише раз і не дала результату.
Тож для ініціаторів створення музея, стало зрозумілою необхідність створення самостійного незалежного музею, музею просто неба, музею що здатний нести відповідальність та зберігати пам’яткую. В лютому 2022 року музей створений як юридична особа незалежними киянами.
На столі під інсталяціями лежать знахідки музейників. Їх виявили у ґрунті, що залишився на підпорках. Це залишки кісток тваринного походження, деякі з них віком до тисячі років. Є також фрагменти скла, яке покрите перламутровим шаром – це ознака того, що воно пролежало в ґрунті щонайменше 300 років. Серед інших знахідок – частина пивного кухля з двошаровим склом. І фрагменти стародавньої цегли, що у середньовіччі використовувалася для будівництва храмів.
Ольга Рутковська розповідає про різноманітні знахідки, які були виявлені під час розкопок. Серед них – рештки одягу, шкіряного взуття, що зберігається краще за тканину. Металеві предмети, такі як монети чи прикраси, зокрема із зображенням Стефана Баторія, що свідчать про поширення його символіки в литовський період.
У 2016 році, коли пам’ятку внесли до реєстру, забудовник припинив фінансування археологів. Вони пішли, залишивши ключі від вагончика. У ньому пізніше виявили мокрий пакет із берестою, який перетворився на кашу через вологу. Команда музею врятувала ці знахідки.
Береста – була цінною для написання документів і побутових речей, тому її збереження є важливим для істориків, оскільки це надзвичайно крихкий матеріал.
– Ми маємо зараз підтвердження що Міністерство культури та стратегічних комунікацій зацікавлене в спільній розробці алгоритму розвитку музею, що має бути прецедентом для використання інших пам’яток археології, – каже Ольга. – Це не просто, але нам вдалося знайти спільну мову. Новий очільник міністерства серйозно зацікавився цим питанням, і ми сподіваємось на подальші кроки з реальними результатами.
Ольга розповідає, що частина команди музею пішла на війну, нажаль, є ті, що повернулись на щиті. Також команда займається волонтерською діяльністю, допомагаючи військовим і медикам. Музей живе і працює. Усі роботи із збереження пам’ятки археології та історії національного значення, підтримки та охорони території виконують власними силами.
Зараз у музеї приймають відвідувачів за попереднім записом. Організовані відвідування – безкоштовні. Однак кожен охочий може підтримати діяльність команди музею благодійним внеском.
Джерело: Gazeta.ua
