"Жовтень виборів": кого наобирали у світі нам на голову

Жовтень 2026 року виявився "найспекотнішим" за останні роки з точки зору політичних баталій та хаосу у світі – адже це був "жовтень виборів". І тепер варто підбити політичний "дебет" з "кредитом" та порахувати наслідки: цей підсумок буде на користь Україні чи навпаки. 

Ось де пройшли вибори у жовтні:

•    3 жовтня - парламентські у Латвії;

•    4 жовтня - загальні у Боснії і Герцеговині;

•    4 жовтня перший тур і 25 жовтня другий тур - президентські вибори у Бразилії;

•    9 та 10 жовтня перший та 16-17 жовтня другий тур – вибори у Сенат Чехії;

•    25 жовтня перший тур та 1 листопада другий тур президентських виборів у Болгарії;

•    25 жовтня – парламентські вибори у Сербії;

•    27 жовтня – парламентські вибори у Ізраїлі. 

Почнемо з Латвії, де баланс однозначно був на нашу користь – там впевнено перемогла правоконсервативна партія чинного прем’єра Андріса Кулбергса, яка є виразно проукраїнською. Взагалі, більшість партій, які подолали прохідний бар’єр, були прозахідними та проукраїнськими. 

Крім, хіба що, проєкту "Латвія на першому місці", який орієнтувався на російськомовне населення та "загравав" з темою миру. Втім, вони набрали лише 11%, хоча цього виявилося достатньо щоб посісти друге місце (що нічого їм не дало).

Власне, ніхто й не очікував там сенсацій на виборах – всі чекали, що під приводом протестів "російськомовних" Кремль почне кампанію з загарбання, власне, Латвії. Цього начебто не сталося, про що не забувають нагадати проросійські коментатори у Європі. 

Але є важливе "але" - не сталося це не тому, що Кремль не робив спроб, а тому, що у країні не відбулося тих самих "масштабних протестів" - Латвію не вдалося "розкачати". Проте гібридний тиск у жовтні посилився. Зокрема, 5 та 6 жовтня "невідомі" озброєні люди у маскуванні атакували латвійський кордон з боку Білорусі – пошкодили огорожі, вкрали камери спостереження, намагалися "залякувати" прикордонників та проштовхнути на територію Латвії пару десятків мігрантів. 

Ця спроба також провалилася. Але факт – вона відбулася. І вона не була єдиною (просто найбільш резонансною). Ця ситуація наочно показує, що бажання та плани росіян далеко не завжди реалізуються і Кремль далеко не всесильний (особливо якщо намагається діяти "під чужим прапором", не маючи змоги задіяти всі свої ресурси). 

Тобто, зарахуємо ці вибори нам на рахунок як позитив, однак розуміючи, що це навряд чи останні такі атаки. 

У Боснії і Герцеговині вибори пройшли без сюрпризів – Республіка Сербська (це сербська автономія) залишилася під режимом проросійського Додіка, а сама Боснія і Герцеговина залишилася майже недієздатною через систему "колективного президента", яка фіксує результати громадянської війни і, одночасно, блокує подолання її наслідків, "консервуючи" безпорадність влади та повну залежність від зовнішніх гравців. 

У контексті Балкан значно важливішими були вибори у Сербії, де владу втратив "місцевий Янукович" - Вучич. Безумовно, він був не стільки "проросійським", скільки "жадібним", бо грав одночасно за всі "команди", але це все одно втрата для Кремля. Так, коли партнери давали гроші, серби під владою Вучича радо продавали зброю Україні. Проте коли дешевий газ да гроші давав Кремль, Вучич стягував війська до кордонів Косово, погрожуючи розв’язати чергову війну на теренах колишньої Югославії. Вучич брав "хабарі" у вигляді зброї в КНР тощо. 

Але що таке "Студентський список", що переміг на виборах, який майже не містить студентів та не має чіткого списку кандидатів на ключові посади (студенти з назви лише привели їх до влади) – це поки "терра інкогніта", з точки зору майбутнього політичного ландшафту Сербії. Бо "Список" - то коаліція всіх, хто бажав повалення Вучича: лівих, правих, випадкових. 

Це така "ширка" (широка коаліція) всіх з усіма, де є як прозахідні, так і проросійські "фланги". Відверто проукраїнських там взагалі немає, що робить ситуацію схожою на зміну влади в Угорщині, але значно менш стабільною – буде сенсацією, якщо ця конфігурація не розвалиться протягом року. 

Попри все, цей "Список" декларує відновлення відносин з ЄС та послаблення відносин з Китаєм, що нам на руку, адже без українського питання це їм зробити не вдасться. Проте очікується спроба взяти "списочників" під контроль з боку США.  Ключовим буде питання санкцій проти РФ, які вимагає ЄС як "тест" для нової влади, і по якому поки немає результатів. 

Немає результатів і по виборах у Болгарії, де обирають президента. І хоча там президент має лише трохи більше прав, ніж у Німеччині (тобто є церемоніальною посадою), це все одно певний індикатор та перший "дедлайн" для уряду Радєва. Який мав би зайняти проросійську роль нового "Орбана", проте став черговим "Вучичем", готовим за гроші майже на все – у тому числі й на постачання зброї для України (на гаслах з критикою чого його політсила, зокрема, й прийшла до влади). 

Тут сталася певна сенсація, адже на хвилі всенародної (начебто) підтримки й любові до Радєва, попри весь адмінресурс та вигідні "опитування", його кандидатка у президенти Йотова отримала лише 34,7% проти 31,9% у проєвропейського претендента Гюрова. Хоча ті ж опитування обіцяли Йотовій перемогу у першому турі. Безумовно, перемога Гюрова у другому турі 1 листопада виглядає, на жаль, майже неймовірною, але шанси ці раптово з’явилися. 

Це означає, що болгари вже потроху втрачають довіру до чинного уряду, а це відкриває нові можливості для наших партнерів. Бо якщо його рейтинги вже почали просідати, то це для нього "дзвіночок".

Втім, це може стати і перевагою для Кремля, якщо той пообіцяє гроші та дешеві енергоресурси для збиття невдоволення виборців (а він пообіцяє). Тому тут поки зарано записувати нам ці результати як у "прибутки", так і у політичні "збитки". 

Ще одна дуже схожа за політичним контекстом країна – Чехія. Там пройшли місцеві вибори та вибори третини Сенату. І тут уряд місцевого "всеїдного" "Вучича" за прізвищем Бабиш все програв. Сам прем’єр Бабиш вже назвав свої результати "катастрофічними", бо проєвропейські опозиційні партії STAN та ODS здобули собі коаліцію у 61 мандат з 81 загалом. ANO ж Бабіша не отримала жодного округу. 

Так, Сенат у Чехії - це майже як "президент" у Німеччині чи Болгарії (більщ церемоніальний орган), але це все одно зберігає уряд Бабиша вразливим, фіксуючи його в якості "кульгавої качки" та не даючи йому шансів на реалізацію більш проросійського курсу. Тому зарахуємо це собі як "плюс", а Кремлю – як "мінус". 

А, ось, президентські вибори у Бразилії закінчилися сенсаційним… нічим.

Діючий лівий – проросійський і прокитайський – президент Лула да Сілва залишився при владі, попри те, що більшість аналітиків та опитувань прогнозували перемогу його опоненту - правому популісту Болсонару-молодшому (там, майже як і у нас, всі політики виключно популісти). Для нас тут нічого не міняється, але фактично це гучний програш США Китаю, що ще матиме наслідки у регіоні. 

Останніми у жовтні пройшли вибори у Ізраїлі, які завершилися "нічиєю на користь Нетаньяху". Попри негативні опитування та прогнози, права провладна коаліція змогла отримати 53 мандати, що можна було б вважати успіхом, але для коаліції потрібно мінімум 60 місць. Опозиційне ж об’єднання на чолі з Айзенкотом здобули лише 48 мандатів. 

Найбільший же успіх отримали арабські партії, які отримали рекордні 19 мандатів, майже подвоївши свою присутність у Кнесеті. Невдалі спроби влади позбавити місцевих арабів права голосу навпаки цей електорат мобілізувала (а у Ізраїлі 20% громадян - це етнічні араби). 

І тепер, якщо генерал Айзенкот не піде на "ширку" з арабами, то будуть перевибори. А до того часу при владі залишиться Нетаньяху, так само, як він залишався попри провалені вибори вже не раз – перевибори у Ізраїлі це "хронічна" історія через поділ суспільства майже порівну. 

А тим часом уряд Нетаньяху, за підтримки Білого дому, знов намагається ескалювати проти Ірану – західні ЗМІ вже "зливають" "інсайди", що наступна атака на Іран відбудеться 4-5 листопада (після виборів у США та у п’ятницю, коли всі американські біржі йдуть на вихідні і не обваляться на шокових новинах). 

Чи відбудеться це пророцтво - скоро дізнаємось, але те, що Нетаньяху розпочинає чергову "передвиборчу кампанію", яка відбувається через війни та ескалацію всюди (Іран, Газа, Ліван, Сирія, Ємен і пр.), видно вже з його різких політичних заяв. А отже Близький Схід, який і так не був мирним, дуже ймовірно "запалає" з новою силою. 

Це нам невигідно, тому зарахуємо ізраїльські вибори собі як "мінус". У тому числі й через проросійські настрої самого Нетаньяху (хоча й Айзенкот не проукраїнський, але був би хоч простір для маневру). 

В цілому, попри запеклу боротьбу й хаос буквально всюди, загальний світовий ландшафт залишився майже без змін. Всюди, крім Сербії та, частково, Чехії, де ми та наші європейські партнери отримали трохи більше політичних "акцій". Кремль, відповідно, на Балканах своїх максимальних цілей не досяг, зберігши у "обіймі" хіба що отого Додіка. Головний висновок по "виборчому жовтню" – Кремль сильний, але не всесильний, і з цим нам можна (і потрібно) працювати. 

Шукаємо нові підходи до Сербії та чекаємо на "битву року" у США. 

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням