Як РФ отримала частину українського флоту, зокрема, крейсер "Москва": експерт розкрив деталі

Після розпаду СРСР Україна успадкувала лише частину Чорноморського флоту, тоді як більшість найпотужніших кораблів фактично забрала Росія. Військово-морський оглядач Defence Express Володимир Заблоцький розповів УНІАН, які радянські кораблі стали основою нового українського флоту, кому насправді належав крейсер "Москва" та яку частину кораблів привласнила Росія. 

Які кораблі будували в Україні за часів СРСР? Наскільки це були потужні судна?

Ми будували найбільші кораблі, які були в радянському флоті, зокрема авіаносці. Їх будували лише в Миколаєві і більше ніде такого не було. Один із них - "Адмірал Кузнєцов" - фактично вивели з України ще у 1991 році, під час розпаду СРСР. Корабель тоді перебував на випробуваннях у Севастополі, і росіяни його терміново перегнали на північ, навіть не попередивши частину екіпажу.

Інший недобудований авіаносець тривалий час стояв у Миколаєві, після чого його продали Китаю, де завершили роботи. Ще один проєкт - атомний "Ульяновськ" - так і не був добудований, його розібрали прямо на стапелі, навіть на воду не встигли спустити. Бо після розпаду Союзу добудувати такі складні кораблі стало практично неможливо - багато контрагентів перебували в інших республіках, багато технологій залишились в Росії, деякі підприємства, які щось  виготовляли і знаходились в Україні - взагалі зникли. Плюс - економічна криза, тому недобудови просто "порізали".

Загалом за часів СРСР Україна виготовляла різноманітні складні судна:

• Авіаносці та ракетні крейсери;
• Протичовнові кораблі та рятувальні судна;
• Прикордонні кораблі другого рангу (наприклад, "Сагайдачний");
• Експериментальні та спеціальні судна, включно з кораблями розвідки;
• Кораблі космічного флоту для підтримки супутникового зв’язку (наприклад, "Академік Сергій Корольов");
• Судна рибопромислового флоту, траулери, рефрижератори;
• Великі суховантажні судна, балкери для перевезення навалочних вантажів.

На території України також будували підводні човни та експериментальні судна для випробування озброєння. Полігони для таких випробувань існували в Криму - біля Феодосії та Балаклави.

Що Росія фактично забрала з українського флоту після розпаду Союзу? І як тоді ділили флот? 

На момент розпаду Союзу в 91-му році Україна претендувала на Чорноморський флот повністю. І в принципі це було б справедливо, тому що ми маємо найбільшу берегову лінію, а узбережжя Росії в Чорному та Азовському морях була значно меншим (12-15%). Але ж Росія не була зацікавлена у появі сильного конкурента, тому всіляко затягувала процес розподілу.

Тому вони шкодили нам - частину кораблів виводили або переводили до інших флотів. Ситуацію ускладнювала і економічна криза. Але люди, і звичайні громадяни, і військовослужбовці, які проходили службу, запитували себе: "Чому флот ніби спільний, але він чомусь в Москві?"

І все це тривало до моменту, коли в Донузлаві ( Крим - ред.) на кораблі СКР підняли український прапор і він вирушив до Одеси. Це було рішення екіпажу, який заявив, що бажає служити в Україні, бо, по-перше, флот базувався в українському Криму, а, по-друге, більшість моряків призивалися саме звідси.

Хоча тоді Кучма ( Леонід Кучма, в той час був прем'єр-міністром України, з 13 жовтня 1992 до 21 вересня 1993, - ред. УНІАН) не поспішав загострювати відносини з Москвою. Зрештою, розподіл флоту все ж відбувся приблизно порівну. Але була криза, тому за рахунок штучно створеного боргу Росія казала: "Ви маєте такий борг за газ, за те чи інше - віддавайте кораблями". І на перемовинах тодішній міністр оборони України Костянтин Морозов сказав, що ми не будемо йти на такі умови, а Кучма відповів, що їх потрібно прийняти. І тоді Морозов до речі, звільнився.

Які найцінніші кораблі Україна отримала після розпаду СРСР і що з ними сталося?

Тоді з цієї половини, що ми отримали, забрали певну кількість. Здається, у нас залишилось 17%, частина з них була не боєздатна - їх пограбували, зняли все, що можна було. У тому числі, до речі, ми отримали крейсер "Москва", який потопили у цій війні. Він спочатку мав назву "Слава" і перебував на ремонті в Миколаєві ще з 1989 року. Після розпаду СРСР він залишався в Україні, але підпорядковувався Москві. Згодом Росія фактично забрала корабель, перейменувала його і включила до свого флоту.

Це був головний корабель серії потужних ракетних крейсерів, призначених для ураження авіаносців - так звані "кораблі-вбивці". Усього планували чотири такі судна, але один крейсер, "Україна", так і не добудували, хоча двічі намагались це зробити, але більша частина комплектуючих озброєння знаходиться в Росії. А без озброєння кому він потрібний такий? Продати його не змогли.

Втім, частина кораблів виявилася боєздатною і стала до служби. Зокрема корабель управління "Славутич", фрегат "Гетьман Сагайдачний", корвет "Луцьк" і десантний корабель "Донець" - ці чотири ластівки стали основою нового українського флоту. Також кораблі морської прикордонної охорони (КДБ) повністю прийняли українську присягу і не ділилися.

Окрім цього, із складу морської прикордонної охорони Україні передали два сторожові кораблі - "Чернігів" і "Черкаси". 

Які кораблі Україна продавала за кордон у часи Незалежності? Хто їх купував і про які проєкти йдеться? Зокрема, днями ЗМІ писали про десантні кораблі типу "Зубр" для Китаю.

Багато кораблів після розпаду СРСР просто списували і різали на метал - і в Севастополі, і в Миколаєві, частину - як металобрухт - передавали Росії в рахунок боргів. Часто навіть не вистачало коштів на утилізацію, тому судна роками стояли занедбаними. 

Станом на 2013 рік Україна майже не мала нових кораблів, окрім кількох добудованих раніше, зокрема корветів "Луцьк" і "Тернопіль", який тривалий час залишався в Північній бухті Севастополя, де російське командування навіть намагалося переконати екіпаж перейти на їхній бік. Проте командир відмовився, сказавши, що "русские не сдаются", бо сам був росіянином. 

І "Зубри", створені на феодосійському заводі "Море", Україна продавала Китаю у 2000-х роках. Насправді це унікальні десантні кораблі - вони здатні рухатися не лише по воді, а й "парити" над поверхнею на повітряній подушці, тобто вони можуть виходити на берег у майже будь-якому місці. І вони оснащені українськими газотурбінними установками, виробленими в Миколаєві. Ба більше, Україна й надалі постачала для них турбіни, адже Китай будував корпуси, але залежав від українських двигунів.

Останні кораблі за цим контрактом передали приблизно у 2009–2011 роках, а завершальні поставки відбувалися буквально напередодні окупації Криму.  Росія намагалася втрутитися і запропонувала Китаю співпрацю, однак Пекін вирішив дотриматися контракту з Україною. Уже після окупації Криму росіяни захопили завод "Море".

До цього Україна разом із Росією також продавала такі десантні кораблі Греції: по два кораблі від кожної країни. Росія постачала гумову "спідницю", бо в нас не було відповідних технологій, а Україна відповідала за газові турбіни. Росіяни зводили два на Балтійському флоті, здається, в Санкт-Петербурзі, а Україна - два свої в Шереметьєво.

Один із українських кораблів прийняли, а другий повернули назад через нібито проблеми зі зварюванням, можливо, це була провокація. 

У нас також був проєкт по кораблям "Гюрза" з Таджикистаном - це річковий бронекатер. Був американський грант для прикордонної служби Таджикистану, який межує з Афганістаном уздовж річки Амудар’ї. А це є маршрутом наркотрафіку до Центральної Азії і далі до Росії. Тому для посилення контролю там використовували катери проєкту 1204 "Джміль", що будувалися в Україні, на заводі "Ленінська кузня" в Києві на початку 2000 років. 

Продаж "Зубрів" Китаю - це був успішний експорт українських технологій чи приклад того, як ми втрачали власний потенціал?

Це абсолютно нормальний приклад експорту військових технологій - стандартна практика для країн,  і він вигідний для України. Зокрема щодо "Зубрів" - ми виготовляємо турбіни, які мають певний ресурс, які треба міняти час від часу. Ось про пройшло вже 12 років, і ми продовжуємо їх виготовляти та продавати - це вигідно для країни, бо це прибуток. Цим займаються всі промислово-розвинуті країни, і Франція, і Сполучені Штати, хто завгодно. Ну, а чим ми гірші? 

З огляду на втрати Чорноморського флоту РФ у цій війні, чи не виглядає ставка на великі кораблі застарілою? Що варто будувати Україні після війни? 

Ви знаєте, це хибна думка хибна: що збудувати - те чи інше. Вундерваффе не існує, так само не існує універсальних кораблів, які були б "на всі випадки життя". Те, що відбувається зараз на Чорному морі, це зовсім не тенденція світового кораблебудування. 

Тому що корабель має бути універсальною платформою, придатною для виконання різних завдань, але спеціалізованим для певних, скажімо так, місій.

Наприклад, колись пірати захопили український суховантаж "Фаїна" біля берегів Африки та тримали екіпаж заручниками. Відправити власні кораблі не було можливості, тому довелося виплатити викуп за наше судно з нашим озброєнням для Уганди - мільйони доларів через лондонський банк. Тому зробили якісь висновки із цієї ситуації, і в 2013 році разом з ЄС та НАТО долучилися до антипіратських місій у Ваденській затоці та Індійському океані. Там брали участь наші корвети "Луцьк" і "Тернопіль", а також фрегат "Гетьман Сагайдачний", який, до речі, показав високий результат: з чотирьох затримань на 20 кораблів одне чи два були саме його.

Тому кораблі мають будуватися для конкретних завдань. Колись Велика Британія стала потужною морською державою завдяки закону, що британські товари можуть вивозитися лише британськими суднами, а всі інші платили за це. Американці зробили щось подібне. В Україні ж сьогодні вантажі з українських портів може перевозити будь-хто, що позбавляє нас контролю та прибутку.

Сильний торговельний флот - основа економіки, а його захист забезпечують бойові кораблі, здатні вийти в будь-яку точку світового океану і за необхідності звільняти захоплених заручників. Для цього потрібні не просто катери чи дрони, а повноцінні патрульні чи бойові кораблі.

Також півпрацює з журналом «Український тиждень». Раніше публікувався у низці профільних видань, зокрема «Віче», «Камуфляж» та «Військо України». За освітою - інженер-кораблебудівник, випускник Миколаївського кораблебудівного інституту, має досвід служби.