Китай активізував протидію українському мирному плану, проштовхуючи альтернативний документ, який, по суті, є китайсько-російським. Для реалізації цього задуму залучено країни Глобального Півдня та створено платформу “Друзі миру”, учасники якої погодилися з пропозиціями Китаю та Бразилії щодо припинення війни. Зроблено це для того, щоб бачення КНР виглядало як консолідована позиція світової більшості. Протягом наступних місяців союзники розраховують побудувати міцну коаліцію, яка і запропонує альтернативний план врегулювання “конфлікту”. По суті, це ідея “заморожування” війни на лінії зіткнення сторін без будь-якої реальної гарантії безпеки для України та прописування хоча б політичного механізму відновлення територіальної цілісності країни навіть у віддаленому майбутньому.
Президент України Володимир Зеленський із трибуни Генеральної Асамблеї ООН засудив китайсько-бразильський план завершення війни, заявивши про його деструктивність. Проте критика українського президента, здається, не була сприйнята з якоюсь особливою увагою ні в Китаї, ні в Бразилії. Стає очевидним, що ці дві країни не просто підготували план, який, на їхню думку, має призвести до закінчення “конфлікту”, а й створюють альтернативну “мирну” платформу, яка на дипломатичному рівні обговорюватиме варіанти завершення російсько-української війни та дискредитуватиме українські ініціативи.
Про те, чого прагне Китай, створивши “Друзів миру” та просуваючи свій варіант завершення війни, – у матеріалі OBOZ.UA.
“Друзі миру”
Поки Україна готується до другого Саміту миру, двоє союзників Росії з БРІКС вважають, що обговорювати мирне врегулювання потрібно за іншою формулою. Китай та Бразилія ініціювали створення платформи “Друзі миру” для “врегулювання конфлікту” в Україні.
Китай має намір заручитися підтримкою країн Латинської Америки, Азії та Африки, з невеликою європейською присутністю, що дозволило б “заморозити” лінію фронту, пропонуючи прості речі, які вирішать, як їм здається, їхні проблеми. Хто ж буде виступати проти того, аби “конфлікт” припинився? Ця позиція поділяється багатьма країнами Глобального Півдня, який зазнав економічних втрат через війну.
Пекін сформував свого роду “ядро” групи, яка вже провела першу зустріч. Нині серед “друзів” – Китай, Бразилія, Єгипет, Туреччина, Казахстан, Кенія, Індонезія, ПАР, Саудівська Аравія, Замбія, Мексика, Алжир, Болівія, Колумбія, Єгипет та Індонезія.
Група виступила із спільним комюніке з дев’яти пунктів, у якому йдеться про те, що потрібно “поважати суверенітет і територіальну цілісність держав”. Підписанти хочуть мирного розв’язання всіх міжнародних конфліктів, закликають до “підтримки всеосяжного та тривалого врегулювання сторонами конфлікту”. А для цього, говорять, потрібно використовувати “інклюзивну дипломатію та політичні засоби”, тобто китайсько-бразильську пропозицію із шести пунктів щодо припинення бойових дій та початку переговорів і недопущення розширення конфлікту. Також у комюніке “друзі” виступили проти атак на цивільну інфраструктуру та енергетику й закликали до відмови від застосування зброї масового знищення. Офіційне представлення плану мирних переговорів відбудеться наступного місяця на зустрічі групи БРІКС у Росії.
Серед запрошених учасників були й ті, які не захотіли підписувати спільний документ, зокрема ОАЕ. Представники країни заявили, що вже долучені до іншої мирної ініціативи, ймовірно, йдеться про українську. Також у попередніх списках учасників була й Саудівська Аравія, але країна захід так і не відвідала.
Що цікаво, на зустріч було запрошено окремо Угорщину, Швейцарію та Францію, які просто спостерігали та нічого не підписували. Якщо поява Угорщини мало кого здивувала (країна вже давно провідник китайсько-російських інтересів усередині ЄС і на сьогодні проштовхує саме їхній варіант завершення війни), то дві інші західні держави були явним “сюрпризом”, що обурило Росію, а після певних заяв і Україну.
Франція поки не дає оцінок, а от Швейцарія, де нагадаємо, відбувся перший Саміт миру, вже підтримала ініціативу Китаю та Бразилії, оскільки “вона закликає до припинення вогню та політичного врегулювання конфлікту”. У МЗС України висловили нерозуміння щодо рішення Швейцарії підтримати китайсько-бразильську ініціативу та висловили розчарування цим кроком.
Якщо Китаю вдасться домогтися підтримки великої групи країн, Пекін зможе піднести це як доказ того, що “світова більшість” підтримує саме такі умови щодо мирних переговорів між Росією та Україною. Так, якщо Україна і продовжуватиме спроби скликати Другий саміт миру, хоча вже зрозуміло, що російських представників на ньому не буде, то це виглядатиме досить сумнівно з погляду країн того ж Глобального Півдня. А ось Китай може зібрати обидві сторони, до того ж є готові “мирні ініціативи”. Те, що вони зовсім не відповідають інтересам України та Статуту ООН, для багатьох відходить на другий план.
Навіщо це КНР
КНР та РФ не збираються просто спостерігати за підготовкою України та Заходу до Другого мирного саміту. Головне намагання – розмити український зміст мирних пропозицій, зберігши російську окупацію українських територій. Продемонструвати, що формулі, з якою буде виступати президент України Володимир Зеленський, є “цікава”, а головне дієва альтернатива. Для Китаю важливе питання в тому, яка країна опанує українську територію, умовно кажучи, краще це буде РФ, ніж США. Тому що тоді це передбачувана для нього країна з можливістю вкладання грошей. Якщо перемагають Штати та зберігають суверенітет України – це втрачена для нього територія. Тому Китай зовсім не нейтральний у цьому своєму прагненні, як би він про це не заявляв, а втілює російські плани збільшення сфери впливу Москви, але зі своїм китайським акцентом.
Китай прагне демонструвати світу уявну “нейтральність”, адже намагається стати таким же політичним гегемоном у світі, як і США. Хоча на Заході дедалі частіше говорять, що мають докази китайської військової допомоги РФ, міністр закордонних справ КНР Ван І зустрічається як з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим, так і з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою, наголошуючи на власній “рівновіддаленості”. При цьому українська сторона, засуджуючи китайський план, йде на дипломатичний діалог з КНР, даючи їй можливість виглядати нейтральною стороною і продовжувати розвивати свою платформу “Друзів миру” та встановлювати власні правила гри. За такого розвитку подій в очах багатьох країн світу саме Китай має реальну можливість врегулювати ситуацію, пов’язану з російсько-українською війною. Ті ж США, які активно допомагають Україні протистояти агресії, офіційно не зустрічаються з російськими представниками, а тому такої можливості не мають.
Чому Україна проти
Основа пропозицій “друзів” – “мирний” план Китаю із шести пунктів. З одного боку, в ньому наявні кілька пунктів, які перекликаються з Формулою миру України, на кшталт продовольчої та ядерної безпеки. Та головне, що в ньому немає згадок про дотримування Статуту ООН, територіальної цілісності України та поваги до її суверенітету. Володимир Зеленський назвав “мирний план” Китаю та Бразилії “деструктивним”.
“Я вважаю, що бразильсько-китайська ініціатива більш схожа на проросійську. Цей план було запропоновано без поваги до України та її територіальної цілісності”, – зазначив Зеленський.
Вже зрозуміло, що китайський план “замороження” не передбачає вирішення жодних проблем, пов’язаних із порушенням міжнародного права Росією. Фактично створюється ситуація, за якої РФ продовжує контролювати майже 20% суверенної української території. І це головна небезпека не лише для України, адже це демонстрація того, що сьогодні можна захопити частину суверенної території незалежної країни і тобі за це майже нічого не буде.
Основні заклики китайсько-бразильського плану – дотримуватись “трьох принципів” для “охолодження” ситуації: зупинення воєнних дій, не загострення конфлікту і нерозповсюдження його на нові території, а також визнання того факту, що діалог та перемовини – єдиний можливий спосіб вирішення кризи.
КНР фактично пропонує заморозити лінію фронту, яка буде існувати на момент ухвалення рішення. Це означатиме, що Україна залишиться без частини своєї території, окупованої РФ, з незрозумілими перспективами та на невизначений термін. Так, Китай фактично пропонує те, проти чого завжди офіційно виступав, – порушити міжнародне право, що зафіксує програш України. Немає у китайсько-бразильських пропозиціях і таких важливих напрямів, як репарації з боку агресора та покарання за воєнні злочини для армії РФ.
Окрім того, Захід все ще не бажає надавати Україні реальні гарантії безпеки, які б могли стримати його у майбутньому. Тому якщо Україні і погоджуватися на якесь перемир’я та “замороження”, то спочатку Захід має визнати, що не відбудеться значного скорочення фінансування на підтримку України, адже це посилить Путіна. Захід має продовжувати зміцнювати український потенціал ППО, нарощувати постачання боєприпасів та іншої зброї. Далі союзникам необхідно домовитися про надійні гарантії безпеки для України. НАТО зі зрозумілих причин не хоче поширювати свій відкритий захист на державу, яка не є членом Альянсу. Можливо, доведеться використовувати нюанси та двозначність. Але колективна обіцянка – явна чи інша – захищати території, що перебувають під контролем України, має бути на столі, аби стримати подальшу агресію, інакше Україна, погодившись на “замороження”, просто втратить нині окуповані території з потенційною загрозою втратити ще більше.
Чому Путін може бути “за”
У цей розділ йдуть усі фактори, через які Україна проти “замороження” війни за китайським варіантом. Але існують й суто російські мотиви. Наприклад, можливі проблеми з бюджетом війни та людським ресурсом. Навіть у Росії визнають: сьогодні у неї немає можливостей проводити великі наступальні операції проти України. Пауза, яка підкріплена певною “перемогою”, адже зберігається контроль над окупованими територіями України, надасть російським військовим час спланувати нову не шокову мобілізацію, усунути оперативні недоліки і поповнити запаси зброї, тобто спокійно підготуватися до “остаточного вирішення українського питання”. У цьому можна не сумніватися.
“Замороження” війни може поставити під загрозу міжнародну підтримку України, що ще більше ускладнить її захист від Росії. Багато західних союзників втомилися від війни та надання допомоги. Вони вже шукають привід, щоб перенаправити кошти з України на внутрішні потреби, наприклад, та сама Німеччина у 2025 році вдвічі скорочує пакет фінансової допомоги з 8 до 4 млрд євро. Припинення бойових дій та певне “замороження” може стати пристойним приводом, аби “забути” на якийсь час про Україну та зосередитися на внутрішніх проблемах. Для Путіна це просто чудесний розвиток подій.
Чому Росія може бути проти
Путін одним із перших підтримав китайсько-бразильський план і оголосив його платформою для переговорних зусиль. Та все вказує на те, що переговорний формат взагалі не потрібен РФ. Основна її ставка – війна на повне знищення України. Нині об’єктивних підстав, які спонукали б Путіна до початку перемовин з Україною і взагалі до завершення війни, немає. Не спонукають російського диктатора до цього і сьогоднішня політика західних партнерів України, які все ще повільно зважують кожен свій крок, який потім часто не роблять, та не надають Україні потрібні ресурси для примусу росіян до справедливого миру.
Звісно, ми не знаємо справжній стан економіки Росії, готовності її до подальшої мобілізації громадян та ведення війни. Але нині РФ намагається існувати в траєкторії війни на виснаження і поки що візуально має успіх. Доки Путін вірить, що зможе пересилити підтримку України з боку Заходу, а останні новини додають йому оптимізму, його війна на виснаження триватиме, а заявлена мета залишиться незмінною – Україна має бути зведена до рівня російського васала або стерта з лиця землі.
“Заморожування” війни за сценарієм КНР по наявній лінії фронту також йде у розріз “пропозиціям про капітуляцію” Путіна, озвучених 14 червня цього року та власне Конституції РФ, за якою окуповані українські території оголошені російськими. Тоді російський диктатор цинічно заявив, що Росія хоч завтра готова сісти за стіл переговорів, водночас назвав умови для припинення вогню – “повне виведення” українських військ із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також остаточна відмова від вступу до НАТО. За останній час російські представники неодноразово акцентували саме на таких умовах початку хоч якогось процесу переговорів, зазначаючи, що “вони не зміняться”.
Ще один фактор – внутрішній. Риторика значної частини російського суспільства: усі мирні ініціативи щодо України не мають права на існування, якщо вони виходять із територіальної цілісності України в будь-якому варіанті. Хто б ці програми не висував: Китай, Бразилія, Туреччина чи США. Мовляв, уся територія України – російська, з невеликими відхиленнями, про що було заявлено неодноразово, а будь-які мирні плани, що “заперечують право Росії відновити історичний суверенітет над “своєю” землею та “розділеним народом”, спрямовані проти Росії та її національних інтересів”. Тому навіть отримавши фактичний контроль над окупованими українськими територіями, але не знищивши повністю державність України, багато хто всередині Росії може не сприйняти таку от куцу “перемогу”.
Виникає запитання, навіщо тоді Росії план припинення вогню без жодного виконання умов з боку України, якщо вона продовжує тиснути, знищувати українську інфраструктуру, продовжує робити українську державу менш життєздатною? Звісно, багато відповідей буде отримано після саміту БРІКС, на якому власне й буде запропоновано Кремлю взяти участь у мирному процесі “по-китайськи”.
Росія прагне анексувати українські регіони, використовуючи переговорний процес
“Бачення України щодо закінчення війни просте – цей процес має відбутися відповідно до чинного Статуту ООН та принципам міжнародного права. Власне кажучи, Формула миру з 10 пунктів фактично це і пропонує. Очевидно, той план, який пропонують Китай з Бразилією, відрізняється від українського. Хоча в нього є теж непогані ініціативи, які збігаються з українським баченням. Між тим там немає декількох речей, які абсолютно принципові для України. Передусім це принцип територіальної цілісності і недоторканості, який є головним принципом діяльності ООН. І друге, не менш головне, немає жодної згадки про те, що Росія має вивести війська з тимчасово окупованих територією України” – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
На думку Олександра Левченка, ініціатива Бразилії і Китаю свідчить про те, що фактично Росія прагне анексувати українські регіони, використовуючи переговорний процес. Також у плані відсутні навіть натяки на те, хто компенсуватиме Україні зруйновану інфраструктуру, а це сотні мільярдів доларів. Чомусь Бразилію і Китай не турбує питання репарацій. Не говорять сторони і про важливу проблему воєнних злочинів, скоєних Росією на території України. Тому, на жаль, їхній план фактично зіграє на руку Москви.
“У росіян зараз немає сил захопити всю Запорізьку і Херсонську області, а тому їм треба перепочинок. І цей план – чудова нагода. Він фактично дозволяє їм легалізувати те, що вони вже захопили, і готуватися до нового нападу. Тому Україна не бажає йти на здачу своїх територій, щоб там хтось проголосив себе “миротворцем”. Адже легалізація захоплених українських територій по лінії фронту – відкрита можливість у майбутньому продовжувати агресію. Тобто нападаєш на країну, потім проводиш переговори, по лінії фронту захоплюєш цю територію собі і так далі. Цей план веде до руйнування системи ООН і загрожує всьому світові”, – зазначив Олександр Левченко.
Джерело: OBOZ.UA
