Парадокс сучасної геополітики полягає в тому, що слабкість одного гравця миттєво відкриває можливості для іншого. США під керівництвом Дональда Трампа намагалися одночасно завершити війну в Україні та вести жорстку тарифну політику проти Європи й Китаю. Але обидва напрями зайшли в глухий кут. Трамп, який обіцяв швидко “змусити Зеленського і Путіна домовитися”, уже понад вісім місяців не може продемонструвати жодного результату. Його зустріч із Володимиром Путіним в Анкориджі завершилася провалом: “ніякої магії особливих відносин не залишилося”. А тарифні війни лише загострили розкол між США та європейськими союзниками. Чого лише варта заява французького президента Еммануеля Макрона, який відверто сказав: “Ми не можемо дозволити Вашингтону диктувати Європі умови”.
У цьому вакуумі активізувався Китай. Пекін, який уникає прямої участі у війні, просуває власну платформу “Друзі миру”, пропонуючи “альтернативу американському диктату”. Для Китаю війна – це не лише питання України, а й елемент глобальної боротьби за вплив. Пекін намагається показати, що жодна велика проблема світу (включно з війною в Україні) не може бути вирішена без його участі.
Цього тижня головний китайський дипломат Ван І відвідав Європу та провів серію переговорів з представниками кількох країн ЄС. Візит мав подвійний характер: просування “мирного плану” щодо України та спроби формування антикризової торговельної коаліції проти Вашингтона. Тур спрямований на покращення іміджу Китаю в Європі, зменшення напруги у відносинах через торговельні суперечки, а також демонстрацію, що Китай прагне бути “конструктивним партнером” на міжнародній арені. З погляду України, цей тур може бути використаний як частина ширшої китайської стратегії: показати, що КНР працює над дипломатичними каналами у Європі, “прагне миру, а не війни”, хоча очевидно, що КНР використовує такі контакти для просування своїх “мирних ініціатив”.
Таким чином, Пекін отримує подвійний виграш. По-перше, він закріплює образ миротворця на тлі безсилля Вашингтона. По-друге, у торговельних питаннях Європа все більше балансує між конфліктом із США та пошуком нових можливостей у співпраці з КНР. Як відзначив Financial Times, “Китай навчився перетворювати чужі провали на власні дипломатичні активи”. І саме ця стратегія сьогодні формує нову геополітичну карту, де Пекін поступово виходить з тіні, а Америка Трампа – втрачає союзників.
Турне Ван І – це тест на здатність Європи вибудувати власну лінію між Вашингтоном і Пекіном. Китай пропонує “мир” у формі політичного компромісу і водночас підштовхує ЄС до економічного союзу проти тарифної політики США. Європейські столиці, особливо Берлін і Париж, змушені балансувати: не відкидати повністю китайську ініціативу, щоб не втратити канал комунікації з Пекіном, але й не погоджуватися на умови, вигідні Москві. Для ЄС ця гра має додатковий вимір – економічний. Доступ до китайських ринків, рідкісних земель і логістичних маршрутів залишається критично важливим, особливо на тлі тарифних війн із Вашингтоном.
Про те, як Китай намагається переманити Європу та просунути власне бачення закінчення війни в Україні на тлі тиску та хаотичної політики Трампа – у матеріалі OBOZ.UA.
Шалений тиск на “друзів”
У серпні 2025 року Європейський Союз та Сполучені Штати Америки уклали нову торговельну угоду, відому як “Угода про взаємну, справедливу та збалансовану торгівлю”.
Так, з 1 серпня 2025 року США встановили загальний тариф у розмірі 15% на більшість імпортованих товарів з ЄС. Також ЄС зобов’язався закупити у США енергоресурси на суму $750 млрд до 2028 року, зокрема зріджений природний газ, нафту та ядерні продукти. Це сприятиме зменшенню залежності Європи від альтернативних джерел енергії. Інвестиції та технології: ЄС пообіцяв інвестувати $600 млрд у стратегічні сектори США до 2028 року. Крім того, ЄС зобов’язався закупити не менше $40 млрд американських чипів для своїх обчислювальних центрів. Окрім усього цього, союз погодився значно збільшити закупівлю військової та оборонної техніки з США. Більшість експертів вказують на невигідний характер угоди для ЄС, і що блок багато втратить, якщо усі пункти документа буде виконано.
Однак цього Трампу здалося замало. Прострочивши кілька дедлайнів, які він запровадив для Володимира Путіна з вимогою припинити бойові дії в Україні, Дональд Трамп вирішив посилити тиск на Росію руками європейців.
Потроливши європейців фразою: “Європа – це мої друзі, але вони купують нафту в Росії. Тому ми не можемо очікувати, що ми будемо єдиними, хто діятиме на повну силу”, президент США “запропонував план”, як він його бачить, звичайно, що потрібно, аби “війна скінчилася”.
Основні пропозиції:
ЄС має відмовитись від російської нафти: для більшості країн ЄС це не надто складне завдання. У 2021 році блок імпортував 45% природного газу та 27% сирої нафти з Росії. Минулого року ця частка знизилася до 19% для газу та 3% для нафти. У 2024 році ЄС витратив 21,9 млрд євро на російські копалини палива, що становить приблизно 10% від загального обсягу світових експортних доходів Росії.
Європа має купувати більше американського газу: аналітики зазначають, що цю обіцянку практично неможливо виконати. Минулого року ЄС витратив 375 мільярдів євро на імпорт енергоресурсів, і лише 76 мільярдів із них припало на частку США. Щоб виконати це зобов’язання, блок повинен буде протягом наступних трьох років потроїти імпорт зі США та відмовитися від інших постачальників, таких як Норвегія, яка постачає дешевший газ трубопроводом.
ЄС має запровадити тарифи на Китай: як пишуть європейські ЗМІ – “забудьте про це”. З політичного та економічного погляду запровадження тарифів проти Пекіна стане смертельним ударом для економіки ЄС. Ми знаємо це з досвіду США, які відмовилися від цього заходу.
Щоб хоч якось спробувати заспокоїти Трампа, ЄС готує санкції проти китайських компаній, пов’язаних із військовими програмами РФ, але чи стимулюватиме це Трампа діяти проти жорстко Москви – відкрите питання.
Як Трамп “допомагає” Китаю
Період другого президенства Дональда Трампа став для Китаю часом, коли країна опинилася між двома фронтами: загострення торгової війни з США та дедалі холодніші відносини з ЄС через демпінг і дисбаланс. Але потенційна допомога прийшла з Вашингтона. Пекін використав тарифний конфлікт із Трампом як важіль, щоб спробувати наблизити Європу до себе. Китай демонструє ЄС, що обидві сторони страждають від американського протекціонізму, включно з митами на автомобілі, сталь, алюміній та сільгосппродукцію. Пекін пропонує створення “осі вільної торгівлі” як альтернативу політиці США.
МЗС КНР просуває меседж: “Ми не загроза, справжня загроза – політика Трампа”. Використовується риторика захисту глобалізації та багатополярного світу, апеляції до європейських еліт, які традиційно обережні щодо односторонніх американських дій. Китай активніше обіцяє ЄС доступ до дешевих технологій енергопереходу (сонячні панелі, батареї, EV), позиціонуючи себе союзником у боротьбі зі зміною клімату, тоді як США нібито гальмують “зелену трансформацію”. Це використовується як противага тарифній політиці Трампа. Пекін також просуває концепцію “стратегічної автономії ЄС”, підкреслюючи, що Брюссель має сам визначати економічну політику, незалежно від Вашингтона. Відсилки до Макрона і його бачення “Європи, яка не є васалом США” часто наявні у промовах китайських дипломатів.
“Нейтральність” із китайською специфікою
Офіційна риторика Китаю щодо ще одного важливого питання – війни в Україні – ґрунтується на кількох тезах: війна є “європейською кризою з глобальними наслідками”, Китай не постачає зброї жодній зі сторін, контроль здійснюється навіть за експортом товарів подвійного призначення, включно з дронами. Водночас Китай уникає прямої критики Москви, ба більше, активно допомагає економічно диктатору Путіну продовжувати війну в Україні. Однак, зберігаючи контакти і з Україною, КНР намагається просувати образ “чесного миротворця”.
Для підтримки свого іміджу Пекін раніше створив разом із Бразилією “мирний план врегулювання” та низкою країн Глобального Півдня платформу “Друзі миру”. Китай закликає Європу брати участь у цьому форматі, одночасно просуваючи ідею “збалансованої й стійкої архітектури безпеки” на континенті.
Китайсько-бразильський план мирного врегулювання передбачає шість ключових пунктів:
- Прямі переговори між Україною та Росією
- Проведення міжнародної мирної конференції за участю обох сторін
- Деескалація, уникнення нових фронтів і провокацій
- Гуманітарна допомога, захист цивільних, обмін полоненими
- Запобігання ядерній, хімічній і біологічній ескалації, гарантії безпеки ядерних об’єктів
- Стабільність глобальних ланцюгів постачання та співробітництва
Разом із тим план викликав критику в України. Президент України Володимир Зеленський назвав його “деструктивним” та таким, який “грає на руку Кремлю”, оскільки він не передбачає обов’язкового виведення російських військ і відновлення територіальної цілісності. Україна також не була попередньо проконсультована щодо розроблення цього документа, що знижує довіру до ініціативи.
Дипломатичне турне Ван І: сигнал Європі та виклик США
Цього тижня глава МЗС Китаю Ван І проводить серію зустрічей із представниками Польщі, Австрії, Німеччини та Франції, знову просуваючи китайсько-бразильський план врегулювання війни в Україні. Офіційно він подається як “єдиний можливий шлях до миру”, сформований на засадах поваги до статуту ООН і територіальної цілісності держав. Водночас Пекін дає зрозуміти: документ можна “вдосконалити” за участю європейських партнерів, що дозволяє Китаю позиціонувати себе як відкритого посередника. Тим паче, що основний посередник – президент США Дональд Трамп – здається, просто не знає, що робити з війною в Україні. Міністр закордонних справ Ван І під час візиту до Європи наголосив, що Китай “готовий допомогти знайти баланс між інтересами Києва і Москви”.
Окремий блок переговорів стосується економіки. Китай прагне реалізувати чіткі політичні цілі: заблокувати введення вторинних санкцій проти покупців російської нафти, а також запропонувати ЄС створити спільний фронт проти тарифної політики США. КНР офіційно закликав ЄС до спільної боротьби з тарифною політикою Трампа, запропонувавши натомість зменшення торговельної диспропорції між Пекіном і Брюсселем. І хоча західні столиці зустрічають такі слова з підозрою, вони змушені рахуватися з фактом: коли Трамп руйнує трансатлантичну єдність тарифами, Китай підсуває себе як “прагматичного посередника”.
Для Брюсселя це водночас і можливість, і пастка. Тому позиції розділені: Німеччина намагається балансувати, щоб не втратити ринок, Франція тисне на жорсткіші антикитайські заходи, Італія та частина Східної Європи орієнтуються на Вашингтон. У підсумку Китай поки що не зміг повністю перетягнути ЄС на свій бік, але успішно загальмував радикалізацію антикитайської політики, особливо у сфері автопрому та “зелених” технологій. Так чи інакше, але Трамп, посилюючи торговельний тиск на ЄС, фактично створив для Китаю можливість позиціонувати себе як альтернативного партнера: “Америка душить митами, ми – відкритий ринок і союзники у зеленій політиці”. Поки що стратегія працює лише частково, бо Європа все ж сприймає Китай як системного конкурента.
Китай грає на протиріччях євроатлантичного світу
Нинішній візит Ван І є важливим для китайської політики, оскільки Пекін має власні зацікавленості. Китай традиційно розрізняє свою політику щодо США та Європи. Ми бачимо, що Пекін активізувався на тлі того, що певні кроки американської адміністрації не отримують повного розуміння серед європейських партнерів. Тому Китай має шанс продемонструвати, що він стабільний і надійний партнер, що його позиція щодо Європи незмінна та завжди позитивна. У разі, якщо Європа захоче змінити правила торгівлі з Китаєм, Пекін готовий до врегулювання дисбалансу в зовнішній торгівлі. Водночас китайська сторона закликає не підтримувати політику США щодо введення тарифів проти Китаю. Ми знаємо, що Трамп пропонував надзвичайно високі тарифи (50–100%) і закликав європейців приєднатися до такої політики. Ця пропозиція стала для європейців несподіванкою – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.
На думку дипломата, зважаючи на поведінку нинішньої адміністрації президента США, Китай закликає Європу вести діалог окремо, уникати сліпого приєднання до американських ініціатив і зберігати власну позицію. Для Пекіна важливо не допустити повного переходу Європи на бік США. Міністр закордонних справ Китаю демонструє, що Пекін – надійний партнер, готовий до переговорів на рівних, а не як з Трампом, коли Європа виступає молодшим партнером. Китай активно користується нестабільністю політики Трампа, нагадуючи про приклади тарифної політики США щодо Канади, Мексики та інших країн. Пекін вказує, що такі заходи суперечать правилам Світової організації торгівлі, і пропонує вести окремі переговори з США та Європою.
“Звісно, Трамп, зі свого боку, певним чином має рацію, коли вимагає, щоб Європа повністю відмовилася від російської нафти і застосувала санкції до країн, що купують російську нафту (Китай, Індія), тоді війна в Україні може завершитися швидко. Проте Європа вагається, і не тільки через економічні ризики та залежність від російської нафти (Словаччина, Угорщина). Багато значить і фактор нестабільності політики США та особисто Дональда Трампа, що підриває довіру до таких кроків”, – вважає Олександр Левченко.
Ще одне глобальне питання – мирний план щодо України. Китайський документ містить шість пунктів: припинення бойових дій, поводження з військовополоненими, ядерна безпека, недопущення використання хімічної чи біологічної зброї, захист жінок і дітей. Як акцентує Олександр Левченко, порівняно з попереднім китайським планом із 12 пунктів немає головної тези про територіальну цілісність України, що є важливим для української сторони.
“Минулого року Україна ставилася до китайського плану прохолодно через іншу політику американської адміністрації та інший контекст щодо Росії. Ситуація змінилася, адже Трамп хоч і продовжує втручатися у процеси мирного врегулювання, але це лише погіршує становище.
Водночас план китайців можна спробувати коригувати: наприклад, включити пункт про територіальну цілісність України. Тим паче, що Ван І заявляв, що нібито КНР готовий до участі Європи у корегуванні та доповненні цього документа. Треба запропонувати і подивитися на їхню реакцію, яка все скаже щодо дійсних намагань КНР. Це може стати кроком до реального розгляду та інкорпорації позицій української сторони за участі європейських партнерів і КНР. Хоча, зважаючи на політику китайської влади останніх років, найімовірніше, це може бути просто політична гра, намагання вкотре продемонструвати Китай нейтральною країною, яка прагне виключно миру. Мовляв, так, ми прийняли Путіна у Пекіні на параді як важливого гостя, але ж ось дивіться, зараз прагнемо припинити війну в Україні”, – зазначив Олександр Левченко.
Джерело: OBOZ.UA
