У серії дипломатичних імпульсів останніх днів імовірність швидкого втілення другого саміту Дональда Трампа та Володимира Путіна в Будапешті помітно зменшилася. Попередні домовленості про підготовчі переговори, зокрема телефонна розмова між держсекретарем США Марко Рубіо та міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, викрили не лише технічні складнощі організації зустрічі, а й глибші зміни очікувань сторін щодо бази для миру. Після розмови, за повідомленнями, у Вашингтона та Москви з’явилися різні уявлення про те, що саме слід вважати початком припинення вогню – симптом, який робить саміт радше ризиковою дипломатичною лотереєю, ніж інструментом негайного врегулювання.
Кремль практично відкинув ідею “замороження” фронту на нинішній лінії як остаточного рішення – позиція, що руйнує оптимістичні очікування прихильників швидкого мирного компромісу. Точка розбіжності очевидна: Трамп говорить про “зупинку там, де стоять війська”, а Москва вимагає ширшого “всеосяжного миру”, який на практиці означав би політичні поступки Києва. Якщо так – саміт ризикує стати майданчиком для символічних жестів і міжнародних маневрів, а не реального миру. І як повідомили у Білому домі, “найближчим часом зустріч президента Трампа з Путіним не планується”. Ба більше, за повідомленнями з Вашингтону, особиста зустріч Рубіо та Лавров також вже “не потрібна”.
Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.
– Стосовно Будапешта. За словами Трампа, зустріч повинна через два-три тижні. Але надходять зовсім інші новини щодо її підготовки. Лавров і Рубіо не домовилися про переговори, що було передбачувано, зважаючи на те, що представники Кремля в унісон заявили про “виконання цілей так званого “СВО“, а не припинення вогню. Але тоді навіщо взагалі ці розмови?
– Думаю, сама ідея саміту в Будапешті ґрунтувалася на переконанні Трампа, що він зможе домовитися з Путіним про припинення російсько-української війни. Можливо, Трамп справді говорив із Путіним про певні територіальні поступки з боку України. А, можливо, після зустрічі із Зеленським він усвідомив, що українські війська не відступлять із тих позицій, які займають на Донбасі. Тому припинення вогню може бути лише по фактичній лінії розмежування. Ми цього напевно не знаємо. Але факт у тому, що Росія не відмовляється від позицій, які утримує фактично з 2022 року. Тобто спочатку – “усунення причин конфлікту” й “мирна угода”, а вже потім припинення бойових дій. А Трамп наполягає на зворотному: спершу припинення вогню, потім переговори. І він не може дозволити собі ще одного зовнішньополітичного фіаско, подібного до того, що ми бачили в Анкориджі. Власне, це і є нинішня суть подій.
– Тоді навіщо всі ці розмови про Будапешт? Трамп виходить і заявляє: буде саміт із Путіним, готуйтеся усі.
– Це не має жодного значення, що говорить Трамп. Я це весь час нагадую. Власне, сама практика коментування його слів – це вже частина тієї політичної пастки, в яку нас хочуть загнати. Трамп уже обіцяв двосторонній саміт Путіна й Зеленського після Анкориджа. Потім – тристоронній: Трамп, Путін і Зеленський. Нічого цього не відбулося. Як з’ясувалося — він ні про що навіть не домовлявся. Він говорив, що Індія наполовину скоротила імпорт російської нафти – цього теж не сталося. Іншими словами, Трамп робить безліч заяв, які не мають нічого спільного з реальністю.
– Проте шкода від цих заяв є. Вони руйнують ту згуртованість і тиск, які вибудовувалися з боку Європи та України, – адже США отримують спотворений сигнал: нібито Трамп усе “зрозумів” про Путіна та Росію та готовий до тиску.
– Насправді Трампу абсолютно байдуже, що відбувається в Україні, на фронті. Так, він знає, що гинуть люди з обох боків. І в цьому сенсі і росіяни, і українці для нього – одночасно жертви війни. Він хоче припинити це вбивство, як сам неодноразово казав. Це його позиція. І вже потім — розбиратися, хто правий. Абсолютно така ж логіка, як і на Близькому Сході.
– Чому, якщо тактика домовитися з Путіним не спрацьовує, немає реального тиску?
– Трамп вважає, що тиск має бути словесним, не практичним. І, до речі, це теж може бути його розрахунок: якщо він почне діяти жорстко, а це не дасть результату, він просто виглядатиме слабким. Бо ми маємо розуміти: навіть “Томагавки” можуть не змінити ситуацію на полі бою. Ми ж навіть не знаємо, скільки їх реально отримає Україна.
Так само й санкції. Його санкційний тиск на Китай через російську нафту може не спрацювати – Пекін просто не припинить закупівлі. Тоді виникає запитання: тиснути далі на Путіна – навіщо? Зрештою, якщо і нові поставки зброї Україні, і санкції проти енергетичних союзників Москви не приведуть до завершення війни – що далі? Це абсолютно реалістичний сценарій.
Ми ж уже не раз покладали надії на “чарівну зброю”, вважаючи, що вона змусить Путіна завершити війну. Але чарівної зброї не існує. Навіть “Томагавки” нею не стануть. Ця вся “карусель” Трампа – то вгору, то вниз, то за Росію, то за Україну – лише тактика. Він хоче змусити Росію погодитися на припинення вогню. А потім примусити Україну прийняти російські умови. Ось і вся стратегія. Нічого складного. Просто Росія поки не погоджується на припинення вогню. І Трамп не розуміє, що робити далі.
– Навіщо Путіну Будапешт? Він каже, що Росія має перевагу на фронті, тисне з усіх боків, економічно почуває себе чудово і так далі.
– Путіну треба тримати Трампа в стані рівноваги, щоб не було нових санкцій і додаткової зброї для України. Це дозволяє комфортно вести війну ще роками, примушуючи Україну до капітуляції і її зникнення з політичної карти світу. Якщо для цього треба лестити Трампу, подзвонити йому, пообіцяти нову зустріч – Путін це зробить.
Зараз усе може зірватися, але через місяць-два знову пролунає якийсь дзвінок, знову буде спроба зустрічі. І так – аж до 2029 року можна тягати цю карту.
– Якщо не буде ніяких конкретних домовленостей, значить й Будапешту не буде?
– Так. Не будуть зустрічатися – бо це було б фіаско для Трампа. Що йому робити з виходом із зустрічі без результату? Для Путіна це плюс, а для Трампа ніякий не плюс.
– Якщо не буде результату, тобто не буде домовленостей і не буде саміту, чи може Трамп перейти від жорсткої риторики до реальних дій? Бо відклали санкційний пакет, який нібито вже готовий у Сенаті. Постачання зброї за схемою: США виробляють, Європа купує, НАТО постачає, відбувається не такими темпами, як би на хотілося.
– Вона працюватиме, але, навіть якщо Путін відкине трампівські ініціативи, зростання постачань не відбудеться. Головна ідея Трампа – він не хоче платити за цю війну. І від цієї позиції він не відступить: нехай хтось інший платить, або купує зброю за гроші. Європа не має достатньо грошей, у нього не так багато зброї, якою можна торгувати у цій схемі.
– Взагалі – чи розуміє Трамп, чого хоче Путін?
– Я думаю, Трамп прекрасно розуміє. Просто він вважає, що Путін не зможе досягти цього суто військовим шляхом, і тому пропонує домовитися про те, що вже отримано. Трамп уже не проти того, щоб РФ утримав контроль над окупованими територіями – він наполягає, щоб Путін не здобував більше. Путін, натомість, впевнений, що з часом здобуде ще більше і “вирішить питання”.
– А про що вони могли говорити під час телефонного дзвінка, якщо обидва потім оголосили, що зустріч буде в Будапешті?
– Можливо, Путін пропонував Трампу чергові ілюзії, які той прийняв за реальні кроки. Наприклад: припинення вогню по лінії фактичного розмежування або виведення українських військ з частини Донецької області – мовляв, “українці їх і так втратять”. Така розмова могла бути. Але це не має суттєвого значення для реальної ситуації.
– Сьогодні на вашу думку зустріч у Будапешті ближче до того, що відбудеться, чи до того, що її скасують?
– Ближче до скасування. Але ми нічого не знаємо про події найближчих тижнів: буде чи не буде зустріч Трампа й Сі в Малайзії – і її підсумки можуть вплинути на бажання Трампа їхати в Будапешт. Багато факторів складаються одночасно. Але наразі жодних передумов для саміту, враховуючи контекст розмов Лаврова й представників Кремля, нема. Цілі “спеціальної воєнної операції” мають залишатися виконаними для Москви. Все. На сьогодні ми стикаємося з тим, що американці й росіяни не можуть узгодити це питання – і більше про що говорити? Все інше – білий шум.
– Все виглядає, що Трамп просто тягне час і його влаштовує статус-кво — власне так, як усе відбувається зараз.
– Це я теж не виключаю.
– І в більшій мірі нинішня ситуація на руку Росії, бо політично незрозуміло: де ж таки Сполучені Штати?
– З одного боку – на користь Росії, а з іншого – що реально відбувається в Росії? Вони не захоплюють далі. Усі ці території самі по собі мало що змінюють. Суттєве – це не просто контроль над певними областями, а ліквідація України як держави. Уявімо, вони захопили всю Донецьку область. І що далі? Якщо не можуть просунутися далі – яке це має стратегічне значення?
– Тобто сценарій: “Віддайте нам Донбас” – щоб Україна відмовилася й Путін міг сказати: дивіться, вони не хочуть поступатися?
– Звичайно. По-перше, Україна не захоче таких поступок; по-друге, якщо погодиться – це спричинить внутрішню дестабілізацію, що полегшить її демонтаж як держави. Ідея проста: населення втомиться від протистояння, і тоді можна буде “переорганізувати” державність.
– Європейські лідери ніби знову їдуть до Трампа – переконувати його. Він дійсно людина останньої розмови? Це вже виглядає смішно.
– Смішно, так. Але іншого президента США наразі немає. І річ не тільки в тому, що він остання інстанція. Проблема в тому, що з ним відбулися якісь серйозні зміни останніми роками. Щось сталося з психічним здоров’ям. Дивіться, я думав: якщо Трамп каже про Будапешт, це означає, що Путін уже розуміє – щоб стримати Трампа від реальних дій, треба піти на поступки. Тепер видно, що цього немає. Значить, можемо припустити, що Трамп або просто щось вигадав (як на Алясці), або розповідає власні сни. А решта світу змушена жити в його вигаданій реальності – і ніхто не може його зупинити.
Я не виключаю й найгірших припущень – починаючи від змін у поведінці до початку деменції. При цьому ніхто з його оточення не може дозволити собі прямо сказати: “Пане президенте, ваш стан не дозволяє вам ефективно працювати”. Вони піддакують – бо це їхні кар’єрні інтереси. І у деяких із них може бути розрахунок “чекати на його кінець”.
– Прямо “на його смерть”?
– Приблизно так.
Джерело: OBOZ.UA
