Війна без кінцевих цілей?
Путінський режим упивається культом мілітаризації та війни. Участь російського авторитарного керівника в засіданні колегії Міноборони РФ додала песимізму всім, як усередині Росії, так і за її межами. Логіка дій нинішнього кремлівського керівництва ґрунтується на тезі про необхідність підготовки великої війни з Європою. Йдеться про дуже серйозні путінські гегемоністичні устремління – перетворити європейський континент на зону свого впливу на тлі тих складнощів, які переживає європейська солідарність через політику президента США Трампа.
Прагнення Вашингтона капіталізувати свою військову присутність у світі, зокрема в контексті гарячої війни Росії проти України та гібридної війни проти Заходу, виглядає комерційно привабливим, але політично короткозорим. Залишати території завжди простіше, ніж їх утримувати, і тим більше повертати під свій контроль. Тому згортання присутності в зоні Євроатлантики тягне за собою падіння глобальної ваги США у світі та викликає хижацькі наміри Росії, Китаю та інших гравців, які хочуть поживитися на звільнених просторах.
Американці сильно зациклилися на справах Південної півкулі, особливо на проблемі зміни влади у Венесуелі, і в них дедалі менше інтересу до захисту життєво важливих для них цінностей в інших частинах світу, де наростає ревізіонізм.
Зупинимося на проблемі швидкої американської миротворчості щодо України. Наразі вона схожа на човникову дипломатію, яка поки що не приносить конкретної користі. По-перше, раунди підготовки проєктів мирного плану проходять без вироблення тексту документа, який влаштував би всі сторони. Особливо неконструктивну позицію займає Путін, який досі мислить винятково категоріями капітуляції України, а разом з нею і всього західного світу.
По-друге, на тлі мирних переговорів Кремль підливає масла у вогонь алармізму. Знову підняті на щит теми “історичних земель” Росії, категоричної непримиренності з Україною, ворожої політики Європи. Довга і виснажлива війна, атмосфера остогидлої непередбачуваності, бездумність і бездумність у діях – риси вбивчої лінії Путіна. Культ смерті заради смерті. Тут немає якоїсь кінцевої мети війни зовнішньої, але є мета внутрішня – заховати некомпетентність і вдалість режиму за ширмою боротьби із зовнішніми загрозами. Ясна річ, що в таких умовах миротворчість Трампа приречена на смерть.
По-третє, зростає антогонізм у трикутнику США-Європа-Росія. Хоча Трамп не може повністю відмовитися від підтримки європейської безпеки, його дії підточують стабільність низки європейських урядів. У ЄС посилюються внутрішні протиріччя, і наростає напруженість у відносинах зі США. Москва хоче цим максимально скористатися гібридним шляхом. Вона робить ставку на формування економічних проблем у ЄС, зокрема шляхом ескалації ситуації в Україні. Опісля в планах Путіна привести до влади лояльних йому політиків у найважливіших країнах Європи. Йде робота над розхитуванням європейського політикуму, посиленням ліній розколів у ньому за допомогою війни проти України. США якось мляво реагують на ці проблеми, надихаючи російських агресорів, і в підсумку ставка Путіна на формування лояльної Європи зсередини має шанси на успіх.
Виходить, що війна Росії проти України лише прелюдія російського вторгнення в Європу. Тому Москва не має намірів її швидко зупинити, адже кінцеві цілі хоч і чітко не визначені, але явно виходять за межі української проблематики.
Джерело: OBOZ.UA
