Путінська Росія продовжує вести запеклу війну проти України всупереч мирним ініціативам адміністрації Трампа. Обговорення останніх протікають в атмосфері підвищеної напруги, проте у Вашингтоні сподіваються повторити в українському питанні ті напрацювання, що дали змогу досягти перемир’я в Газі. Але безумовно масштаби двох проблем різні, так само як і їхнє значення для глобальної безпеки.
Не слід плекати ілюзій або сентиментів, що мирний процес для Москви привід для деескалації. Це геть не так, особливо, якщо поглянути на одну з наймасовіших ракетних і дронових атак на Київ з часу початку вторгнення. Понад 10 з половиною годин тривали хвилі ударів по столиці, безліч руйнувань цивільної інфраструктури, двоє загиблих і 38 поранених. Також під ударом місто Дніпро, а наступного дня РФ атакувала багатоповерхівку у Вишгороді. Кривава вакханалія триває.
На тлі терору по цивільних об’єктах українська сторона робить відповідні військові кроки у відповідь, спрямовані на зниження російської агресивності за рахунок чинення тиску на економічний двигун війни. Законними цілями виступають НПЗ РФ, як той, що був атакований 30 листопада в Ростовській області, або танкери тіньового флоту, на кшталт Virat і Kairos, які під гамбійським прапором перевозили нафту Чорним морем. Позбавлення російського агресора фінансового палива для ведення війни – стабілізаційний захід, необхідний для повернення Москви до тями щодо базових зобов’язань у рамках міжнародного права. Тим більше пошкодження суден-нелегалів ні в яке порівняння не йде з російським терором проти простих громадян України.
Ось у таких умовах тривають торги навколо мирної угоди для припинення війни на українській території. Таємні контакти Дмитрієва і Віткоффа, розробка росіянами чернетки мирного плану, консультації з українською стороною в Женеві, приїзд прем’єра Угорщини Орбана до диктатора Путіна, перемовини Україна-США в Майямі – ті віхи, що ведуть до намацування болючих рішень в частині завершення бойових дій. Війна вже геть непопулярна в РФ, адже Путін здобуває спопелені землі в обмін на гори трупів і тисячі поламаних людських доль. До того ж навіть у найвідбитіших путінофілів із воєнкорщини немає жодного позитивного послання щодо розвитку окупованих земель Донбасу. Там панує непроглядне пекло на землі. Слава “переможцям”, які винищили процвітаючий регіон.
Відповідно Росія явила світові, яке майбутнє вона готувала всій Україні. Тотальна руїна, геноцид українців, рана в серці Європи, що кровоточить. Після такої демонстрації Києву необхідні гарантії безпеки: своя сильна армія, надійна підтримка партнерів у стримуванні РФ, фіксація лінії розмежування по поточному фронту. Це ті умови, які можна вважати ситуативно придатними для угоди. Також необхідні механізми задіяння російських заморожених активів у 300 млрд дол. США для хоча б мінімального відновлення України.
Саме в частині заморожених фондів країни-агресора парламентер Дмитрієв особливо стурбований, він спокушає людей Трампа спрямувати ці кошти у спільні російсько-американські проєкти, та ще й санкції з Путіна зняти.
У підсумку, хоч до слова горезвісний Лукашенко віщає про швидке завершення тяганини, але адекватні люди усвідомлюють, що стійкого і довгого миру такими хитрощами, як зараз, не досягти. Є побоювання, що війну лише заморозять на кілька років, тобто до закінчення терміну повноважень Трампа у 2029 році, але потім почнеться новий раунд конфлікту. Ймовірно Москва знову, як і 2022 року атакує Україну, а може й сусідні країни Балтії та Польщу.
Усвідомлюючи високу ймовірність третьої фази війни, вже не так важливо, які домовленості стануть передувати перемир’ю. Вони матимуть суто тимчасовий характер, тимчасовий мир. І саме з такого розуміння слід будувати моделі майбутнього розвитку ситуації на східному фланзі НАТО, частиною якого вже є стійка Україна.
Джерело: OBOZ.UA
