Найближчий приліт до мого дому. Лише за двісті метрів від мого будинку, де я живу на Подолі, сьогодні опівночі вибухнув російський дрон.
Він влетів у бізнес-центр “Доміно”. Великі руйнування цього нещодавно оновленого, красивого будинку. Повилітали шибки у навколишніх будівлях. У магазині “Етнодім” на Верхньому Валу, відомому бренді української вишивки, теж вибито скло — вони ж нещодавно завершили ремонт…
Скрегіт скла під ногами. Цей неприємний звук супроводжує мене з самого ранку. Купа битого скла під дверима квартири — від вибухової хвилі розбилося вікно в під’їзді, повилітало скло на сходах.
Квартира ціла. Я неушкоджений. Коти трохи перелякані.
Дорогою до офісу Спілки журналістів я пройшовся своїм пораненим Подолом — цим атмосферним, історичним районом Києва.
У вибитих вікнах “Етнодому” — мов у незапланованій вітрині — висять вишиванки. Далі — темний офісний центр із високими вікнами. Теж без скла. Дорога всіяна уламками, крихким, скрипучим склом.
Навпроти — найбільші руйнування цієї ночі: бізнес-центр “Доміно”, повз який я ходжу щодня.
“Таку красу зруйнували…” — тихо каже літня киянка, проходячи поруч. І справді, будівля, що після реконструкції стала архітектурною прикрасою району, тепер із “голими” поверхами, побитими трубами й вигорілою охоронною будкою. Дуже хочеться вірити, що опівночі охоронця там не було…
Йду далі, на ще одну, здавалося б, спокійну подільську вулицю — Щекавицьку. Там цієї ночі також вибухнув дрон — на даху будинку, де на першому поверсі розташована редакція онлайн-медіа “ГОРДОН”. Навпроти — стара подільська синагога. Скло вже прибрали. Лише запах пилу і попелу, купи будівельного сміття….
Так, ці руйнування — ніщо в порівнянні з тим, що я бачив у прифронтових містах. У тому ж Оріхові, за п’ять кілометрів від лінії фронту, або в Запоріжжі, яке щодня під ворожими обстрілами. Там розбите скло — це найменше зло.
Але коли вибух — за двісті метрів від твого дому в Києві, він стає особистим. Це ніби поштовх: чи все ти робиш, що потрібно саме зараз? чи не розслабився?
Російські удари по мирних містах лише загартовують нас.
Український бізнес, який у роки війни ремонтує офіси, відкриває магазини, діє правильно — він демонструє віру в життя. І віру в Перемогу.
Тож ми прибираємо бите скло, допомагаємо одне одному, вдягаємо вишиванку з “Етнодому” — і знову виходимо назустріч дню.
Ми – вдома. Ми незламні.
І – журналісти важливі!
Джерело: OBOZ.UA
