Президент США Дональд Трамп призначив спецпосланця щодо Білорусі. Ним став Джон Коул. Який уже не раз бував у Мінську і зустрічався з Лукашенком. І який все ще є заступником Кіта Келлога – спецпосланця по Україні.
Повідомлення Трампа містить подяку А. Лукашенку за звільнення (майбутнє, ймовірно), ще 50-и політичних в’язнів.
Виникає питання: що означає це призначення і які кроки сторін надалі.
Перше і ключове – призначення спецпосланця руйнує “історію” яку створювали сторони. Нібито О. Лукашенко використовувався лише як посередник у комунікації з Путіним. Цей функціонал, явно, був. Але в розумінні Трампа він може бути не основним.
Основне може полягати в іншому – повторенні (або продовженні) політики Трампа на білоруському напрямку часів його першого терміну. Коротко суть можна визначити так – поступове розширення поля можливостей для білоруської влади і оцінка того, як вона скористається цим. Простіше кажучи, наскільки ті зможуть змінити свою політику. Не в бік демократії. Швидше геополітичну орієнтацію.
США на цьому етапі цікавлять два напрямки:
- Можливість зменшення залежності від РФ. І недопущення поглинання Білорусі Росією. Особливо після заморозки війни в Україні. Вашингтон не прагне бачити крах Росії. Але не хоче і підтверджувати амбіції російського керівництва на повернення статусу глобальної супердержави. А “компенсація” у вигляді “приєднання Білорусі” може бути таким механізмом.
- Фактор КНР. Він, можливо, є ключовим. Саме Китай може стати противагою Росії. І є ймовірність повторення “узбецького досвіду”, коли держава за декаду пішла від всеосяжного російського впливу під “китайський захист”. Паралельно, до речі, провівши економічні реформи. Форпост КНР у Східній Європі – не надто бажана перкспектива для США. Отже, треба працювати. Сьогодні, коли розблокувався переговорний трек Трампа і Сі – тим більше. Причому в разі якщо заморожування війни в Україні відбудеться за китайської участі, КНР отримає точки входу в Україну. І тут можливий обмін – допомогою в отриманні “точок входу” для США в Білорусі.
Питання в іншому, що крім політичних в’язнів будуть обговорювати.
Найближчими тижнями, гадаю, нічого проривного – питання поступового “відкриття неба” для компанії Бєлавіа, відновлення повноцінної роботи посольств.
А далі цікаво. Повернемося до пункту про вплив Росії. Неможливо говорити про розширення можливостей для Білорусі без питань доступу до портів. Адже поки РФ тримає білоруський експорт “у петлі” – проводячи його через свою територію – розмова про політичні маневри абсурдна. Але питання доступу до портів сьогодні це Польща, Литва, Латвія. (в Україні поки що війна).
Саме тому Варшава півтора місяці пішла на підвищення ставок і притягнула сильного посередника – Китай. Результат – наявність власного переговорного треку з Білоруссю. Тобто можливість уникнути ситуації, коли Вашингтон домовляється з Мінськом і “наполегливо радить” піти на поступки Варшаві. Польща вплітає свої інтереси в схему. Точніше, вже вплела.
Литовська республіка хотіла б підняти ставки, але унікального кейса не знайшла. Скопіювала польський досвід щодо кордону. Тільки якщо Варшава могла апелювати до Китаю, Вільня апелює до Варшави. Тому оточення Лукашенка зіграло дзеркально і теж піднімає ставки. Але загалом спрацює. Я більш ніж упевнений, що протягом найближчих трьох-чотирьох тижнів буде і литовсько-білоруський переговорний трек.
Тобто політика щодо офіційного Мінська буде змінюватися. Чи можливе повернення до 2019 року? Сумнівно. Довіра до Лукашенка вкрай низька. Точніше, підхід і початковим допущенням можливості обману. Тому політика буде покроковою, де кожен етап верифікується завершеними діями сторін. І лише після цього можливий наступний.
При цьому цілісної картини “що робити з Білоруссю” немає в жодного зі згаданих гравців. Для США важливо просто окреслити загальні рамки. Польща і Литовська республіка намагаються вплести свої інтереси, але це не довгострокова політика.
Україна поки що мовчить. Та й поки що не має свого бачення “що робити”. Але час на вироблення такого є, нехай і небагато. Тоді буде можливість, навіть у рамках американо-білоруського треку вплести українські інтереси. Тим більше, що займається Білоруссю людина з команди Келлога, а не Утікофа.
І тут, момент самореклами: якраз закінчую невелику доповідь, присвячену цій темі. Презентацію маю намір організувати протягом найближчих трьох тижнів. Не пропустіть. буде цікаво.
Джерело: OBOZ.UA
