Вбивця завжди повертається на місце злочину.
Вбивця, крадій, ґвалтівник, маніяк, будь-який злочинець завжди повертається на місце злочину. Це знає будь-яка людина, яка має відношення до юридично-судової сфери. Бо це реально встановлений алгоритм поведінки злочинця, як й рефлексії, пише Олена Степова для “Інформаційного спротиву”.
Тривалий час я не розуміла? Чому. Скільки читала досліджень криміналістів, психологів, все одно не розуміла, чому злочинців тягне на місце злочину, а будь-яка людина, яка зчинила злочин, буде рефлексувати навіть при невинній згадці щодо аналогічних подій.
Усі дослідження судових справ по маніяками чи резонансним злочинам, завжди мали епізод повернення злочинця на місце злочину або ж його свідчення у припадку рефлексії.
Це дивувало, але згодом я перестала шукати відповідь й просто взяла це правило за основу при спілкуванні з злочинцями та шахраями, яких зараз так багато в інформаційному просторі.
Хочеш витягти з людини правду, застав її рефлексувати на тему зчиненого нею злочину. Хочеш дізнатися, чи зчиняла людина злочин, прослідкуй, чи не повернулася вона до місця здійснення.
Відповідь на це психологічне питання я для себе знайшла піж час війни.
Все банально та просто: злочинці завжди повертаються на місце злочину для того, щоб ще раз пережити ті емоції, які вони там отримали.
Кайф від влади, від володіння ситуацією, від страху жертви, від безпорадності жертви, від особистої безкарності.
От саме безкарність є основною позицією, бо навіть коли злочинець переживає кайф від зґвалтування чи безпорадності жертви, він насолоджується особистою безкарністю й отримує від цього насолоду.
Бо саме це – безкарність – спонукає росіян на усі ті злочини, що вони зчиняють.
За жоден зчинений злочин росія та срср не отримали жодного покарання.
Перегляньте історію злочинів, які зчинили за роки срср радянські люди, перегляньте історію злочинів, які за часи незалежності зчинила російська федерація, й ви не знайдете жодного покарання.
То коли мене питають, що я думаю про кінець війни, я завжди питаю, яке покарання буде для росії. Бо саме від того, чи розглядає Україна та її партнери усі можливі покарання для кожного громадянина росії, а не тільки путіна чи кремля, й залежить й кінець війни, й Перемога, й подальше наше життя.
Бо, якщо росія знову вийде сухою з води, то війна не закінчиться ніколи.
Чому я згадала про рефлексії та повернення злочинця на місце злочину?
Знаєте, я вже нічому не дивуюся, що витворяють росіяни.
Наприклад, після засідання Ради безпеки ООН, на якому обговорювали російський ракетний удар по дитячій лікарні “Охматдит”, росія влаштувала ланч, основною стравою якого було зазначено котлету по-київськи з картопляним пюре.
Це продовження лінійки “гумору”, яку започаткував ще росіянин Ургант у 2013 році, коли заявив у прямому етері: “Я порубил зелень, как красный комиссар жителей украинской деревни”.
Ось вам гарний приклад рефлексії та бажання повернутися на місце злочину. Бо вони кайфують від безкарності. Розумієте? Кайфують від безкарності.
В цьому році російський чикатіло-путін поїхав по місцям “бойової слави”, бо ж тягло, бо ж муляло, бо ж не вистачає кайфу від безкарності.
Я про рейд кремлівського маніяка до Беслану. Показово впав на коліна. Російська еліта показово пустила сльозу.
Це було гидко. Мерзенно. Але ж так по-російські.
Це теж саме, як на ТОТ встановлювати пам’ятники вбитим, зґвалтованим, закатованим мешканцям Луганської та Донецької областей, й ридати, як вони, вбивці, переживають за жертв.
Гидко. Мерзенно. Але ж так по-російські. Ось й у Волгодонську вшанували пам’ять загиблих мирних мешканців у теракті, що стався 25 років тому.
16 вересня 1999 року, о 5 годині 57 хвилин поряд з дев’ятиповерховим житловим будинком за адресою Жовтневе шосе, 35 вибухнула вантажівка ГАЗ-53, начинена вибухівкою.
Від вибухової хвилі було зруйновано фасадну частину будівлі, обрушилася частина перекриттів та сходових отворів. Вибух був настільки потужним, що фрагменти вантажівки розлетілися в радіусі півтора кілометра.
Внаслідок вибуху загинули 19 людей, включаючи двох дітей. 89 людей було госпіталізовано, кілька тисяч залишилися без житла. Було пошкоджено 39 будинків, відділення міліції, дві школи, дитячий садок та бібліотека. Через рік на місці підірваних під’їздів було розбито сквер Пам’яті, встановлено пам’ятник з іменами загиблих та пам’ятний знак.
Це один з серії терактів, які відбулися на росії у період 4-16 вересня 1999 року, так званий у пакеті “рязанській цукор”, тобто серія терактів, які здійснили спецслужби російського фсб, щоб залякати росіян для підвищення рейтингу путіна.
Тоді усі теракти подавали під соусом “чеченський”. Зараз, я впевнена, станься така ситуація (а вона станеться, бо рейтинг путіна теж гарно просів), то їх будуть подавати під соусом “український”, або “мігрантський”. Тут, як карта ляже.
Тоді в усіх бідах росіян були винні чеченці, народи Кавказу. От й теракт у Волгодонську за даними “слідства”, був визначений, як такий, що мав “чеченський слід”. Було оголошено, що теракт організовано та профінансовано керівниками незаконного збройного формування Ісламський інститут “Кавказ” Еміром аль-Хаттабом та Абу Умаром.
Ці теракти дали привід росії почати Другу Чеченську війну та знищити Незалежну Ічкерію.
Якщо придивитися до подій 2014 року, то можна в них знайти вже пропрацьовані росією епізоди: це й умовні “сепаратисти”, й висадка “мирного десанту”, й “нас там нет”, й ставка на місцевих зрадників, й купа терактів, що підняли градус ненависті до України, й багато іншого, що росія використовувала раніше.
Але це вже тема для іншого дослідження.
Щодо Волгодонської трагедії, її жертв, яких росія кинула напризволяще, бо жоден з постраждалих не отримав гідної компенсації та має зламане злиденне життя на мізерну пенсію по інвалідності, та театру від влади з днем пам’яті, стоянням на колінах, молебнями та іншим – це просто насмішка над людьми та знову ж таки кайфування від своєї безкарності.
Люди-постраждалі не зробили жодного висновку. Жодного. Й досі мліють від путіна та його стратегії знищення. Їм байдуже на правду. Байдуже на те, що злочин повісили на цапа відбувайла. Бо ж на росії ось до 2022 року ненавиділи чеченців. Участь кадирівців у вбивствах українців зразу зробила їх з росіянами “братьями”. Тепер кадирівці у пошані серед пересічних росіян.
Постраждалі на річницю трагедії приходять, щоб отримати якусь подачку від влади, хоч 100 грамів горілки, хоч набір пиріжків, аби безкоштовно. Це в них називають “о нас помнят, нас не забыли”.
Безкарність породжує ще більше зла, бо тривала безкарність дає відчуття вседозволеності.
Й ці два “кита” на яких зараз впевнено стоїть росія: “нам ничего не будет”.
Саме тому росіяни раз за разом повертаються на місця своїх злочинів та відкрито кайфують та рефлексують, розповідаючи про те, як вбивали. На це вказує й статистика злочинів, які вчинили “герої” “сво”, які вбив – у тюрму – на війну – повернувся “героєм” – вбив.
Вбивці повернуться додому. Але це буде вже зовсім інша історія.
Джерело: OBOZ.UA
