Так багато Космосу
Ілон Маск начебто ще дуже далекий від реалізації своєї космічної програми колонізації Марса. І тому досі ніби не міг навмисне або випадково завезти на Землю будь-яких інопланетних унікумів – агресивні віруси чи неординарних особин. Чи він уже там був досить давно і притяг з космосу щось особливе?
Насправді не без відомої частки іронії, звичайно, але стверджувати щось подібне однозначно неможливо. Адже часом небезпідставно складається враження, що такі собі екстраординарні марсіани вже якимось чином інтенсивно освоюють нашу планету. Для знавців фантастики очевидно, що інопланетне життя здатне набувати цілком собі земного вигляду. А ось спосіб думок, цілі та характер поведінки часом видає у реальних соціальних активістах різноманітних істот з обмеженим чи збоченим розумінням гуманізму. Причому не сказати, що сам Маск є повсякденним землянином: як з погляду геніальності своїх задумів і грандіозності проектів, так і в частині непрохідної дурості значної частини висловлювань на гостросоціальні теми та публічних демаршів.І добре б інформаційний простір ряснів згадками про витівки і судження всіляких епатажних фріків із незмінно примітивних сфер соціального життя і масової культури. А як бути із засиллям відвертих непорозумінь у політичному середовищі – навіть у найвищих його ешелонах? Тут можна говорити і про фатальні тенденції.
Коли, наприклад, турбота про збереження звичного благополуччя, перемагає моральні обмеження загальнолюдських цінностей, нетлінних демократичних законів. І спонукає, зокрема, неабияку частину обтяжених неоднозначним історичним досвідом німців знову зводити на гребінь національної політичної системи ультраправі політичні сили. Щось подібне нині характерно і для Франції, Італії, Австрії, цілої низки інших авторитетних західноєвропейських країн. Ну а куди менш значущі за політичною вагою Угорщина або Словаччина, у своєму безпринципно боязкому прагненні вмоститися одразу на всіх можливих годівницях, хіба не явили світові багатоликих політичних паяців – Орбанов і Фіцо? Яким і настирливі сучасні цінності байдуже, і тоталітарний російський рубль анітрохи не менше милий, ніж чергова багатомільярдна дотація Євросоюзу. І це вже йдеться – хоча і про начебто незначні, але кричущо яскраві персоналії, моральне обличчя і дії яких вельми складно вважати належними для пристойної людини.
Тоді як за версією все того ж Голлівуду, для якихось зловісних гуманоїдів із глибин Космосу словесна еквілібристика моральними константами, можливо, і була б прийнятна. На тлі європейських метаморфоз політичної непорядності всілякі високопоставлені ілюзіоністи з країн “глобального Півдня”, що застрягли на різних стадіях середньовічного розвитку соціального менталітету – Китаю, Росії, Північної Кореї, Індії, Бразилії, низки держав Близького Сходу, Африки та Середньої Азії, – взагалі не повинні викликати жодного здивування. У цих регіонах, судячи з усього, перевернуте сприйняття світу просто залишилося в тому вигляді, в якому шкідливі прибульці багато тисячоліть тому нав’язали його зароджуваній людській цивілізації.
Міжгалактичні масштаби Трампа
Ну і вершина цієї не надто вже хитромудрої і стійкої, але такої, що чіпко паразитує на людській дурості й аморальності, геополітичної конструкції “потойбічного” нехтування гуманізмом – його непересічна величність Дональд Трамп. Ось уже дивна річ: як настільки нестабільна і гіперегоїстична в усіх відношеннях людина може бути кумиром багатьох десятків мільйонів американців (і не тільки), однією з ключових фігур внутрішньої політики США і міжнародних відносин, реальним претендентом на повторне зайняття Овального кабінету в Білому домі? У найголовнішій, найпередовішій, економічно і мілітарно сильній країні світу – родоначальнику і охоронцю всіх основних сучасних культурно-етичних, інноваційних та технологічних трендів, політично домінує вочевидь не особливо розумний, прозорливий, поінформований і культурний маніпулятор! Який, до того ж, вельми слабко відповідає і образу американської мрії, і ідеологічним постулатам тієї ж республіканської партії США. Невже знову інопланетний слід, тим паче, що Трамп настільки близький із “марсіанином” Маском і так прихильно ставиться до диктаторів Путіна або Кім Чен Ина, яких немов упроваджено на Землі Чорними Лордами з Альфи-Центаври?
За передвиборчими перипетіями в США стежать зараз усі небайдужі до долі не тільки України, а й усього світу спостерігачі. Прихильні до Путіна, безсторонні щодо Зеленського та України, потім багаторазово перевернуті й перекручені висловлювання Трампа про російсько-українську війну лунають з вуст ексцентричного мільярдера і його послідовників регулярно. Цілком очевидно, що імперська, недемократична і войовнича Росія є геополітичним противником як США, так і всього демократичного західного світу. Ситуація ускладнюється ще й ситуативним антизахідним згуртуванням РФ, Китаю, Північної Кореї та Ірану.
Україна ж, відчайдушно б’ючись за свою незалежність, одночасно є й епіцентром реальної військової протидії глобального тоталітаризму і цивілізованої ліберальної демократії. Здавалося б, усе ясно і зрозуміло. Україна – не просто перебуває у сфері інтересів США, вона – спосіб і засіб відстоювання геополітичного домінування розвинених країн, міжнародного права, справедливості, глобальної стабільності та безпеки. Зрозуміло всім – крім Трампа, його адептів і однодумців у різних країнах. Немов владолюбний лідер республіканців, за прикладом своїх царствених колег із ущербних комуністичних і клерикальних деспотій, і сам був би не проти приміряти на себе величну мантію абсолютного володаря. І напроситися в міжгалактичну імперію тих самих Чорних Лордів, для того, щоб на тисячах центаврійських планет налаштувати Трамп-тауери, організувати вселенські конкурси краси і вести ексцентричні телешоу. Немає жодної необхідності озвучувати й аналізувати непослідовні й часто позбавлені логіки твердження Дональда Трампа. Вони всім відомі. Т
ут більш примітна серйозна політична вагомість у демократичному суспільстві суб’єкта, який живе в паралельній реальності і вельми лицемірно не відповідає за свої слова і вчинки. Також сліпуче неймовірні численні обожнювачі – інтерпретатори 45 Президента США. Які на всі лади намагаються переконати оточуючих, що мізерним земним умам не судилося правильно розуміти ледь не біблійну алегоричність великомудрого мільярдера.
На заздрість Стругацьким: фантомні світи Арестовича
Ні-ні, Арестович, на мій погляд, – це вже давно не конкретна людина чи ім’я. Це – явище. І вельми сумне. В умовах російсько-української війни – нестерпно бридке, нудотне. Арестовичів в Україні та за її межами, на жаль, тепер предостатньо. І тут теж вкрай складно позбутися відчуття присутності огидно липких продуктів мімікріруючої життєдіяльності нелюдської властивості. Конкретний же суб’єкт, аналогічно іменований, над червоними лініями відмежування здорового глузду й честі від самовідданого захоплення демагогічною самобутністю давно й витончено поглумився просто маніакально. Якось, що називається, взяв гріх на душу. Глянув фрагмент діалогу деякої російської великодержавної псевдодемократки у вигнанні і шанувальника багатовікової сакральності російського лиходійства, який насолоджується своєю уявною незрівнянністю… Для мене це було подібно до того, як у минулому шанувальники гострих відчуттів побоюючись зазирали в кунсткамеру або крадькома проникали на циркові вистави виродків. Вважаю, що навіть при швидкоплинному ознайомленні з будь-яким із численних одкровень найартистичнішого полковника, найвойовничішого актора та овіяного героїкою розвідника України… Як би це точніше передати глибину когнітивного дисонансу, викликаного явленням світові незрівнянної мудрості безпрецедентно всезнаючого радника з усіх питань в історії Всесвіту? Схоже, що конкретно мене відвідало саме те сором’язливо-гидливе відчуття приголомшеності, яке, ймовірно, відчувають люди, що випадково підгледіли чужу непристойність.
Я не схильний всерйоз обговорювати запаморочливі пасажі з якоїсь паралельної реальності на тій же Альфі-Центаврі. Але, помилуйте, ніколи б не подумав, що щось подібне можна витворяти ротом і очима з виглядом цнотливого Месії. Який всього лише раз сто у своєму житті кардинально змінював політичні пристрасті та ставлення до реальності. Можливо, якби Небесній канцелярії потрібен був би флюгер із плоті й крові, що шалено вловлює напрямки хаотичних ментальних вихорів, тут вона безумовно знайшла б шуканий конструкт. Щоправда, надмірно пихатий, а тому такий, що неабияк перекручує істину… Ну чого варта правда, перед обличчям настільки глибоко безаналогового усвідомлення сутності прісного буття?Але ж багато російських лібералів, опозиціонерів тощо неприховано обожнюють Арестовича. Який із позицій самопроголошеного носія істинного розуміння природи українства наповнює трепетні серця страждальців за “велику культуру і тисячолітню історію” полум’яною надією на остаточне відбілювання звіриної сутності глибинного російського імперства. Схоже, що “совісті російської нації” потрібне зовсім не покаянне очищення від духовної скверни, а та сама пишномовна реабілітація національної зверхності та вседозволеності.
Курськ та народ космічної інертності
Звичайно, запеклий опір мирного населення Курщини українському просуванню був би вельми сумною і небажаною обставиною. Але з боку переконаних “російських патріотів”, які безмежно вірять у своє великодержавство, громадянський опір зазіханню “на богообрану Батьківщину” просто логічно мав би мати місце. А його не було і немає… Протягом кількох останніх десятиліть ми можемо спостерігати, наскільки податливий, пасивний і раболіпний російський народ під впливом пресингу кремлівської пропаганди і свавілля правоохоронної системи путінського самодержавства. Але цю штучно, колись насильно скомпоновану міжетнічну спільноту складно уявити іншою і без такого реакційно-репресивного тиску.
Ні внутрішнього відчуття політичної свободи, ні прагнення до істинного народовладдя, ні розуміння цінностей демократії, ні спроможності усвідомлювати й обстоювати реальні колективні інтереси… Цей народ, по суті, не має жодних необхідних ідентифікуючих якостей, що зумовлюють національно-політичну суб’єктність та дієздатність, які визначають існування справжньої держави. У Росії народ не відчуває себе і фактично не є джерелом влади. І тому інерційну історичну спадкоємність існування цього імперського непорозуміння протягом століть підтримують на плаву не народні маси, а клептократичні еліти.
Монархічного, соціалістичного, псевдодемократичного покрою. Які незмінно нав’язують недієздатному народові наративи великодержавності та завойовницьких цінностей. У самодостатньому ж вираженні локальні соціальні групи та особистості в Росії або зовсім нездатні сформулювати свої соціально-політичні уподобання, або можуть лише відтворити пропагандистські догмати. Судіть самі, наскільки росіяни, як нація, що відносить себе до європейської цивілізації, відповідає сучасним “земним” критеріям національно-державної адекватності…Як протидіяти настільки згубному впливу на політичні процеси на планеті Земля згаданих і багатьох інших “космічних” відхилень від передових еволюційних завоювань людства? Тільки бажання залишатися людьми, справедливість і сумлінність здатні врятувати цей світ від руйнівних зазіхань агресорів із паралельних реальностей. І в доленосній для людства російсько-українській війні справжні люди відстоюють своє право на існування лише під синьо-жовтими прапорами.
Джерело: OBOZ.UA
