Ні, вибори пройшли демократично та чесно – як у Німеччині 5 березня 1933 року. І перемога Трампа беззаперечна, він набрав набагато більше голосів (наразі 50,7%), ніж партія Гітлера (43,91%). Але розгромно програли не лише демократи, а й американська демократія. Колись Мережковський писав про прийдешнього Хама – 5 листопада він гримнув у США!
Судячи з цієї розгромної поразки демократів (саме демократів загалом, а не персонально Гарріс – вона робила, що могла, хоча могла і більше), трампізм затребуваний американським соціумом, і перший прихід Трампа не був випадковістю. Переможний Донні не причина пошкодження вдач та звичаїв, а наслідок, симптом тяжкої хвороби. Як і Путін у Росії.
Повернення Трампа означає також загострення застарілої хвороби іншого організму – демократичної партії. Першим дзвіночком недуги стало висування Хілларі Клінтон. Мало того, що вона була непопулярна в народі, так ще, і це головне – вона жінка. Після харизматичного Обами у штабі демократів, що називається, заїлися, вирішили, що взяли бога за бороду, а тут ще такий несерйозний суперник, як дешевий популіст Трамп. І поплатилися.
Але урок не пішов на користь і деми знову наступили на ті ж граблі. Навіть на кілька. По-перше, Байден (до нього i в Україні чималі рахунки) не повинен був вступати до президентських перегонів. По-друге, пам’ятаючи досвід із Хілларі Клінтон, не повинен був висувати Гарріс навіть у тій авральній ситуації, яку сам і створив. Вона ніяк не могла за три місяці створити собі популярність, достатню для перемоги – і ніхто б не зміг, починати готувати наступника треба було кілька років тому. Але головне – вона жінка й до того ж чорна. Це було надто у 2016 році і тим більше для нинішньої Америки. Вона змінилася.
Що й показали вибори: у 2020 році Байден набрав 81 млн. голосів, цього року Гарріс 69 млн. голосів. Мінус 12 мільйонів. І вони не просто не прийшли на виборчі дільниці, ні, багато хто з них підтримав Трампа. Сумно завершує честолюбний Байден свою каденцію. Вже можна визнати, що він вів недалекоглядну та необачну політику як зовні, так і всередині країни. Однією з жертв його зовнішньої політики стала Україна, а внутрішньої – Америка. Він так хотів особисто перемогти Трампа, що підніс країну тому на блюдечку.
Після цієї цілком виправданої ламентації (настрій ні до біса) поділюся особистими враженнями.
Флорида, вибори
Щодо моєї Флориди, то на неї припадає майже півтора мільйона з тих п’яти, на які Трамп обійшов Гарріс загалом. Тож ні мій голос, ні голоси дружини, дочки та зятя ніяк не могли переламати хід боротьби. Навіть сусідній округ Duval з мільйонним Джексонвіллом, традиційна фортеця демократів, цього разу ліг під Трампа: 50,2% проти 48,7% у Гарріс. Що вже казати про наш Сен-Джонс, у якому республіканців дві третини: 65,2% – 33,8%.
Навіть серед флоридських жінок Гарріс не змогла перемогти: 48% проти 50%. Що ж, дами даремно її не підтримали – до бюлетеня було внесено поправку, що дозволяє аборти (і то лише за медичними показаннями), вона набрала 57,1%, але… не пройшла. Виявляється, що заправляючі в штаті GOPники встановили планку в 60%. Програла і наша кандидатка до Сенату, і 20 із 28 кандидатів до Палати представників.
Багато в чому Трампу допомогли консервативні латиноси: його підтримали 58% їх, майже як біле населення – 61%. Про російськомовних навіть не говорю: 75–80% затяті трампісти. Homo soveticus.
Що ще? Поштою проголосувало 15%, у тому числі я, достроково – 28%, що надзвичайно багато. У тому числі більшість пуерторіканців, а дарма – їм дуже не сподобалося порівняння їхньої батьківщини з островом сміття на одному з останніх ралі Трампа, але було пізно.
До речі, і в Нью-Йорку, де я жив до переїзду до Флориди, є своя Флорида – Статен-Айленд і Південний Бруклін. На електоральній карті вони залиті червоним кольором республіканців. У цей радянський колір її розфарбували російськомовні та інші емігранти із СРСР та пострадянських країн.
Червона імперія давно розвалилася, але совковий менталітет не вивітрився з голів іммігрантів. Хомо советикус не зник навіть за океаном, і своїми руками перетворює Америку на подобу того совка, з якого нібито біг за свободою. Не за волею вони бігли, а за ковбасою! І ведуть справу до того, що знову залишаться без свободи – і без ковбаси.
Про чесність американських виборів на особистому досвіді
Це я писав у день виборів.
Перші результати з’являться до ночі, а судити про те, хто перемагає, можна буде швидше за все до п’ятниці (так ми сподівалися, але розгром був нищівним та блискавичним, і до ранку середи все було ясно). Тому ділюся поки що процедурними враженнями.
Об 11 годині ранку 5 листопада Фейсбук запропонував прикрасити аватарку позначкою Vote (Голосуй) і повідомив, що у штаті Нью-Йорк проголосувало понад 2,4 млн осіб. Кілька годин тому було на 600 тисяч менше – багато хто голосував достроково. Але позначкою я міг похвалитися ще два тижні тому, оскільки голосував поштою. Тобто відправив бюлетень з іменами Гарріс та інших демократичних кандидатів на інші пости. І добре, що вказав імейл на конверті!
Бо бюлетень не зарахували. Мовляв, підпис не відповідає. Так, з віком стало важко так хвацько розписуватися, як у молоді роки, і підпис справді підкачав. Але я — ось що означає підрив Трампом довіри до наших інститутів! — запідозрив махінації GOPників, тобто республіканців трампівського розливу, які правлять, точніше заправляють у нашій Флориді. Якщо вони так багато говорять про махінації виборчих комісій, то чи не в них самих такі задуми та наміри?
Даремно я так думав! Одразу після повідомлення про проблему посипалися дзвінки, листи та есемески від членів виборчої комісії та спостерігачів — із турботливими порадами, як виправити помилку. Через день прийшов офіційний імейл з бланком афідевіту, який підтверджує, що я це я, та вказівки, куди, як і з чим його після заповнення відправити (із сканом ID, документа, що засвідчує особу) – поштою чи електронною поштою. Через два дні прийшов конверт з бланком афідевіту, який я відразу заповнив і відправив, доклавши скан ID. Імейл зі сканами відправив раніше. Все це супроводжувалося численними нагадуваннями та поясненнями – імейлами, есемесками та дзвінками.
Незабаром прийшов імейл, який підтвердив отримання виборчкомом цих документів, а всього я нарахував більше десятка дзвінків та послань. І всі вони були пронизані людською теплотою та бажанням допомогти.
Адже наш приміський округ жорстко трампістський! Їх тут понад дві третини. Отже, тепер я спокійний – якщо не за нашу виборчу систему, то за прозорість підрахунку голосів. Трамп нахабно брехав про крадіжку виборів. Втім, він завжди бреше. Завжди. Можна навіть сказати, що він картезіанець – якби він чув про Декарта: “Я брешу, отже, я існую!”
Резюме
Воно буде коротким: в Україні мають чітко пам’ятати, що Трамп картезіанець – у вказаному вище сенсі.
Джерело: OBOZ.UA
