Після зустрічі лідерів Сполучених Штатів і України так і залишилося без відповіді головне питання: навіщо Трампу потрібно було терміново ініціювати зустріч із Зеленським і стверджувати, що президент Росії хоче закінчення війни, хоча від самого Путіна не надходило жодних очевидних сигналів?
Частково Трамп все ж відповів на це запитання, коли після рандеву із Зеленським охарактеризував те, що відбувається, як “тривалий процес”. Можливо, йому дійсно потрібно підтримувати ілюзію цього процесу, щоб не залишати сумнівів у своїй залученості до врегулювання російсько-українського конфлікту, пише Віталій Портников для vot-tak.tv.
І в цьому бажанні підтримувати вогонь у вогнищі він нагадує Путіна, який також прагне демонструвати Трампу свою миролюбність і готовність до перемовин, щоб уникнути посилення санкційного тиску з боку США — або хоча б нових постачань зброї Україні.
Виверти Кремля
Для мене в цьому сенсі головним залишається питання: чи вистачить у Путіна трюків, щоб тягнути час до січня 2029 року, коли Трамп залишить Білий дім? Адже насправді були вже використані майже всі відомі Путіну методи: і улесливі телефонні розмови з американським президентом, і готовність до особистих контактів, і “чернетка плану миру”, послужливо передана Кирилом Дмитрієвим Стіву Віткоффу.
Коли Трамп і Зеленський узгодили спільні пропозиції, на які мав відповісти Путін, той “раптом” вигадав обстріл своєї резиденції на Валдаї українськими дронами. Щоб виграти ще трохи часу. А тепер?
Тепер на тлі триваючих обстрілів української енергетичної інфраструктури і явного прагнення Кремля заморозити Україну цієї зими в Абу-Дабі відбудеться перша тристороння зустріч на рівні делегацій Росії, України та США. Зовні це може виглядати як певний поворот у мирному процесі, але насправді це лише ще один спосіб дати Путіну час.
Адже ніхто не стверджує, що такі тристоронні переговори принесуть більше результату, ніж попередні двосторонні —, чи то з американцями під час візитів Віткоффа і Кушнера до Москви, чи то з українцями, зустрічі з якими тривали з 2014 до 2025 року і не дали нічого. Але це створює видимість процесу. А Трамп, зі свого боку, отримує можливість запевняти всіх, що “мир близький”, а всі інші розповідають про “останню милю” і “плідні зусилля”, щоб не гнівити і не засмучувати американського президента.
Зеленський зустрічається з Трампом, Віткофф — з Путіним. Чого чекати від нового раунду переговорів щодо України
Але якщо розглядати реальні факти, картина зовсім інша. На форумі в Давосі планувалося підписання документів про гарантії безпеки для України та про її відновлення. Ні того, ні іншого не відбулося — і зрозуміло, чому.
Ефемерні гарантії безпеки
Гренландська криза взагалі поставила під сумнів можливість того, що США, європейці та українці можуть напрацювати якісь дієві гарантії безпеки. Раніше такі гарантії також виглядали утопією, оскільки, на мою думку, не існує реальних гарантій безпеки, якщо йдеться про протистояння з ядерною державою.
Такі гарантії можливі тільки в разі, якщо інша ядерна держава готова до прямого зіткнення, а цього якраз і не проглядається. Але зараз, коли США, країна, яка за 5-ю статтею статуту НАТО зобов’язана захищати територіальну цілісність Данії, самі загрожують цій цілісності (у випадку Гренландії), незрозуміло, що взагалі вони можуть пообіцяти Україні. І тим більше як це зможуть підтримати європейські союзники.
Таким чином, діалог про гарантії безпеки просто не може відбутися до врегулювання гренландської кризи або хоча б до того моменту, коли Трамп знову “забуде” про острів.
Натовп людей йде до консульства США, щоб протестувати проти політики Трампа щодо Гренландії в Нууку, Гренландія. 17 січня 2026 року. Фото: AP Photo / Євген Малолетка / East News
Що стосується гарантій процвітання, то тут теж неясно, навіщо говорити про “мільярди інвестицій”, коли ніхто не може пояснити, якими будуть гарантії безпеки для інвесторів. Передбачається, що саме про ці мільярди Віткофф і буде говорити з Путіним.
Путін уже з іронією запропонував використовувати для відновлення постраждалих від війни територій заморожені російські активи. Але при цьому не уточнив, чи йдеться про окуповані території, або ж про ті, які він так і не зміг захопити.
Тож навіть якби Трамп із Зеленським і підписали в Давосі інвестиційну угоду, папір з автографами президентів і то мав би більшу вартість, ніж сам документ.
Тому що війна — це не шоу. Це конкретика. Це готовність ризикувати, зокрема й життями людей. І або у Вашингтоні будуть до цього готові за Трампа, або ці реальні рішення відкладуть до приходу його наступника.
Джерело: OBOZ.UA
