Люди кажуть: “да хто ти такий?”, а я за них воював. Найтяжче знати, що міг спробувати і не спробував. Вмирають найкращі. Рубрика: Військовий говорить.
***
Найбільш травмуюче – з танку по мені лупашили. Але вижив.
Все досі згадується.
І ще коли пацанів на руках виносив, і вони помирають на руках. Просто на руках
Це постійно згадується.
Ті, з ким починав бойовий шлях.
А ще боляче, коли питають постійно люди про війну. Бо їм просто інтересно.
Я пояснюю.
Але вони не розуміють.
Буває так, що я вночі кричу або воюю. Не понімаю, де знаходжусь. Ніби я на передку.
Прокидаюсь. І думаю, чо пацани так громко говорять.
***
Тривожить те, що дуже багато витрачаю на ліки.
І держава не забезпечує достатньо.
Без них жити взагалі неможливо.
Поки приймаєш – тримаюсь.
Перестаєш – депресія, злість.
В армії ти потрібен.
А тут ти нікому не потрібен. Роби собі шо хочеш.
***
В ЦНАПі стояв.
На Біржі труда стояв 3 місяці. Роботу не знайшли.
Приходиш.
Є окошко для військовослужбовців без черги. 12 окошок.
Люди починають сперечатись. Женщіни, бабульки.
“Да хто ти такий. Чому попереду всіх.” А я воював за них.
Хочеться задушити людей після таких слів.
***
Нещодавно пропав безвісти друг хороший.
Він мені як брат був.
Востаннє спілкувались на новий рік.
Другой раз і плакать хочеться.
Стільки молодих поховали. Старі вижили, а молодих ховали.
Так важко.
Саме важче – це хоронити хлопців.
Все наче закарбувалось в голові. Даже голоса пам’ятаю.
***
Про майбутнє і не думаю. Нічого не ясно.
Уникаю спілкування з людьми.
#військовий говорить
Джерело: OBOZ.UA
