20 серпня Верховна Рада ухвалила закон про заборону РПЦ та інших релігійних організацій, пов’язаних з Росією.
Організації буде перевіряти експертна комісією, яку створить Державна служба України з етнополітики та свободи совісті. У разі порушень церква отримає припис на виправлення ситуації.
24 серпня президент Володимир Зеленський підписав закон. Він набуде чинності 23 вересня. Російська православна церква в Україні буде заборонена, а інші релігійні організації матимуть 9 місяців, щоб розірвати зв’язки з РФ. Служителі й віряни РПЦвУ ж називають закон – гонінням на церкву. І переконують, що насправді вони Українська православна церква, а зв’язок з Московським патріархатом – відсутній. Тож заявляють, що новий закон їх не стосується.
“27 травня 2022 року Собор Української православної церкви вніс принципові зміни до статуту про управління церкви, і з цього часу УПЦ вже не має жодних зв’язків з Москвою та існує як повністю незалежна та самостійна церква”, – стверджує архієписком РПЦ в Україні Сильвестр.
Кореспондентка Gazeta.ua пройшлася храмами РПЦ у Києві аби поговорити з їхніми прихожанами та дізнатися правду – як вони сприйняли новий закон, чи дійсно віряни готові відмовитися від зв’язку з Москвою та стати самостійною церквою.
Також поспілкувалися з релігієзнавцем і священником Георгієм Коваленком про те, як працюватиме закон і що він означає для так званої УПЦ МП.
МОСКОВСЬКИЙ СТИЛЬ
У церковній крамниці Свято-Покровського жіночого монастиря РПЦ (так званої УПЦ МП) кілька прихожан розглядають ікони на вітринах. Вони виблискують сріблом і позолотою біля книжкових стелажів і кількох десятків нагрудних хрестиків. Як каже вивіска російською на вході, це – “Монастырская лавка”. Черниця з покритою апостольником головою вʼяло пропонує допомогти з вибором.
На полицях більшість книжок написані російською мовою. Серед них – казки Ганса Крістіана Андерсена. Державною тут лише кілька дитячих видань. На прилавку вежею лежать церковні кишенькові календарі на 2025 рік – так само російською. Червоним виділено недільне свято: “Неделя 2-я по Пятидесятнице. Всех святых в земле Русской просиявших”.
Служба у Миколаївському соборі на території монастиря завершилася. Однак віряни продовжують заходити в храм – моляться, схиливши голови, ставлять свічки й прикладаються до ікон.
– Храм буде працювати. А чого ні? Це ж церква! – розповідає вірянка Наталія. Жінка виходить із собору і знімає з голови бузкову хустину. – Просто Верховна Рада прийняла такий закон, який забороняє підпорядкування російській церкві. Звичайно, монастир повинен змінити підпорядкування. Церква є церква! А кому вони там гроші здають, чи хто там агітацією займається, це вже інше питання.
Наталія ходить у Миколаївський собор часто. Їй подобається, як тут проводять службу.
– Ця церква дуже гарна. Вона побудована в такому старому, трохи московському, стилі, – продовжує жінка. – Цей монастир будувала російська княгиня. Багато виділила грошей для будівництва. Ну і просто архітектор вибрав такий стиль. Так що до цього придиратися не можна, бо це прекрасне творіння. І багато хто любить цю Покровську церкву. Думаю, що вони все ж перейдуть у ПЦУ, бо не можна так далі в такій конфронтації знаходитися. Для чого сваритися? Ворога треба бити, а не між собою ворогувати.
Біля воріт зібралися люди з пакетами у руках. Тут щодня роздають обіди нужденним. Деякі залишаються під ворітьми просити милостиню.
“ЦЕРКВА СПУСКАЄТЬСЯ В КАТАКОМБИ”
Спасо-Преображенська церква (УПЦ) розташована поблизу Соломʼянської площі. Стоїть храм у мальовничому парку перед дитячим майданчиком. Сьогодні тут багато людей – кияни ховаються від спеки у затінку дерев, пʼючи холодну каву й лимонади.
У самій церкві людей майже немає. Працівниці стоять за прилавком зі свічками, кілька вірянок сидять на стільцях перед вівтарем. На вході у храм над столом з хустками для тих, хто прийшов, не покривши голову, висить великий портрет митрополита Онуфрія.
Навпроти прилавка у скляному стелажі стоять невеликі подарункові ікони. На чорному клаптику оксамитової тканини розкладені радянські монети із написом: “Пролетарии всех стран, соединяйтесь!”
У електронних картах багато вірян писали негативні відгуки про церкву.
“Відчувається русский мір у кожному камінчику. На прилавку лежать монети із зображенням Миколи ІІ, руські рублі. Немає там Бога, є тільки крахобори, прихильники русского міра. Шкода, що цей храм досі знаходиться на українській землі у серці столиці!” – написала вірянка Юлія після відвідин Спасо-Преображенської церкви.
– Отрицатєльно ставимося до нового закону, – говорить худорлява працівниця храму 70-річна Ніна. – Церква тут була 2000 років назад, і до скончанія вєка буде стоять.
– Нащо нашій країні таке протистояння?, – запитує її колега у завʼязаній на потилиці хустці. – Ви знаєте, скільки приходів в УПЦ? Чи знаєте, скільки це людей? У нас же демократія. Чому люди самі не можуть обирати? Ми робимо декомунізацію, а фактично використовуємо комуністичні методи – через примус, через коліно.
Жінки говорять, що Православна церква України, мовляв, політична організація. Наш батюшка ніколи ні до чого не закликає, розповідає вона.
– А от у ПЦУ, я чула, священник виходить і починає виголошувати політичні лозунги. – продовжує. – Церква відповідає за душі людей, а не за політику. Тому вона має бути однаковою постійно.
– УПЦ вважають проросійською церкою. Як гадаєте – чому? – питаємо.
– Це кажуть люди, які взагалі в церкву не ходять, – роздратовано відказує Ніна. – Ми відокремлені від Російської православної церкви. Уже зарубіжні ЗМІ кажуть: “Прийдіть в разум”. Біда буде велика через це розділення. Церква була, є і буде. От кажуть за Кирила – а він буде сам відповідати за свої вчинки. Не можна всю церкву рівняти за кимось одним.
Із іншої кімнати виходить священник. У довгій рясі сірого кольору й хрестом на грудях. На питання про заборону РПЦ в Україні відповідає неохоче.
– Не успеваем думать, матушка. Столько проблем, что…, – відказує спокійно священник і швидко заходить за прилавок.
Спасо-Преображенську церкву тут побудували у 2000-х. Віряни повʼязують вибір місця для зведення храму легендою. За людськими переказами, священник помітив, як над цим місцем кілька разів колом пролетіли птахи.
– У нас політики немає, а тільки сповіді, причастя й молитви – каже жінка у хустині. – Ми за всіх людей молимося.
– За цію логікою, за російських військових теж потрібно молитися? – уточнюємо.
– Так, – відповідає вірянка. – Церква молиться за ворогів. Щоб це розуміти, потрібно читати Євангеліє. Ми чекаємо гоніння. Якщо на церкву йде гоніння, то вона спускається в катакомби.
“ЛЄКСУС” ПАВЛА І КОНЦЕРТИ В ЦЕРКВАХ
Жінки обурюються, що деякі храми після переходу в ПЦУ, за їхніми словами, стоять зачинені. Також незадоволені, що вірян не пускають у печери Києво-Печерської лаври. Ми ж пояснюємо, що вони досі підпорядковуються так званій УПЦ МП, яка заборонила вхід через “ремонт”. Однак жінки впевнені, що печери заблокувала Православна церква України.
– Лавра стоїть. Там проводять музичні концерти. Устроїли маланки. Я не знаю, як Господь ще все це терпить, – каже Ніна, виходячи з-за прилавка. – Церкву можуть забрати, а Бога не заберуть.
Киянка працює в церкві понад 15 років. Приходить у храм майже щодня. На питання про те, чому церква не хоче переходити у підпорядкування ПЦУ, відповіді не знаходить. Однак її колега переконує, що наче Православна церква України виганяє священників із храмів зі зброєю.
– А скільки батюшок виволакують із церков і убивають? Батюшек вішають! – переказує жінка у хустині, але джерело інформації згадати не може. – А нам не кажуть: “Бийте москалів”. Бо це нонсенс таке казати. Ми не за цим приходимо, а помолитися. Нащо вам спеціальний закон, якщо є купа інших, за якими ви можете засудити зрадників із вищого духовенства, якщо доведете? Не можна поширювати на всю церкву це.
Жінки також називають митрополита Філарета “самосвятом”, а Епіфанія – “ставлеником Заходу”, який ніби просуває західні ідеї в православну церкву.
– Це і одностатеві шлюби, і розбещення дітей – статеву освіту з малих років. Православʼя це засуджує. А у нас дійдуть до того, що будуть вінчати людей однієї статі, – додає Ніна. – От тоже не понімаю, що Павла називають “Мерседесом”. Це так низько, як базарні бабки. Йому той “лєксус” подарили за те, що він доньку зможного депутата вилікував, відмолив у печерах. Він же наче продав ту машину і віддав гроші на дитячу лікарню? А російську літературу в церкви підкидають – люди ж самі бачили.
Наприкінці розмови жінки кажуть, що віряни будуть захищати храм, якщо його намагатимуться закрити. Ніна йде забирати пожертви зі скриньки, а її колега береться підмітати у церкві.
ЯК РОЗІРВАТИ ЗВʼЯЗКИ?
Церквам так званої УПЦ МП, відповідно до нового закону, не обовʼязково переходити до Православної церкви Україні, пояснює ректор Відкритого православного університету, священник ПЦУ Георгій Коваленко. У ньому зазначено, що кожна парафія чи релігійна організація має право обирати, якому релігійному центру підпорядковуватися. Однак документ забороняє діяльність РПЦ і російських релігійних організацій в Україні.
– Закон вводить у правове поле таке поняття як “ідеологія “русского мира””, пропагування якого так само заборонено, зокрема для релігійних організацій. Що стосується УПЦ МП, то якщо державна експертиза це визнає, вона буде визнаватися як українська релігійна організація, афільована центром у країні-агресорці, – каже Коваленко.
Подібну експертизу проводили в кінці 2022 року, після якої й розпочалася робота над законопроєктом. За цей період так звана УПЦ МП не зробила нічого, щоб змінити свій статус і розірвати відносини з Москвою. Представники церкви не оприлюднили жодних документів, які б підтверджували вихід організації з під протекторату РПЦ.
– Рішення собору 27 травня 2022 року, де вони внесли зміни у свій статут, не опубліковано, – продовжує релігієзнавець. – Але у першому пункті того документу, що вони надіслали до Державної служби з етнополітики й свободи совісті, є посилання на звʼязок із РПЦ.
Закон набуде чинності через 30 днів після його підписання. Тоді релігійні організації матимуть ще 9 місяців для того, аби розірвати звʼязки з Росією. Тільки після цього держава зможе звернутися до суду з позовом на організації, які цього не зробили.
– Це не означає, що закон не діє. Українська православна церква, якщо будуть приписи від держави, може виконати їх, не чекаючи цих позовів, – пояснює Георгій Коваленко. – Вона має документально довести розірвання відносин з РПЦ. Якщо держава визнає ці документи дійсними, то жодних позовів не буде. Зараз таких документів не існує! Для виконання закону предстоятелю УПЦ достатньо заявити про розірвання звʼязків офіційно. Написати заяву, що він виходить із синоду РПЦ, де він досі є члленом. Так само єпископи мають заявити про вихід із собору російської церкви.
Також церковники повинні зібратись і на рівні Архієрейського собору сказати, що вони розірвали звʼязки з релігійним центром у країні-агресорці.
– Поки були лише заяви на рівні невдалого тролінгу від речників цієї церкви. Але кроків або висловлювань, що заспокоїли б суспільство чи переконували державу, що церква рухатиметься в рамках цього закону, ми поки не побачили, – підсумовує священник. – Це тривалий процес. Але ми маємо побачити, що цей звʼязок розірваний. Якщо, попри це, представники УПЦ МП будуть продовжувати пропагувати ідеологію “русского мира” – на це є також свої законні акти, які обмежуватимуть їхню діяльність.
ГОНІННЯ НА ВІРУ
Якщо УПЦ не буде дотримуватися закону, то держава може застосувати стосовно них юридичні або майнові обмеження. Релігійні організації більше не будуть “юридичними особами”, їхні статути визнають недійсними. Також афілійовані організації не зможуть бути власниками, орендарями чи користувачами державного комунального майна.
– Одна з перших статей цього закону говорить, що документ ніяк не обмежує свободу совісті в Україні. У нашій державі релігійною діяльністю можна займатися без жодних реєстрацій і дозволів, – говорить релігієзнавець. – Якщо УПЦ звершує богослужіння в памʼятках історії, наприклад, у старовинних церквах, то держава має розірвати договори оренди. Але сповідувати свою віру, спільно збиратися на молитви в Україні не заборонено, навіть якщо “московський патріархат” нічого не буде виконувати. В Україні можна вірити в будь-що, зокрема і в московського патріарха. Проте це не можна буде пропагувати публічно, а особливо в храмах, які є державною чи комунальною власністю.
Такі релігійні спільноти можуть діяти в будівлях, що виглядають, як храми, але перебувають у приватній власності. Якщо у цих церквах не будуть пропагувати ідеологію “русского мира”, прославляти Путіна, Кирила чи війну, то віряни можуть безперешкодно в них молитися.
– Цей звʼязок заборонений юридично. Але канонічно, якщо вони будуть вважати своїм патріархом Кирила, то держава їм цього заборонити не може. Як і вірити у рептилоїдів, таємну змову тощо. Це буде така маргінальна структура, невизнана юридично, – розповідає Коваленко. – Іноді “московський патріархат” поширює у світі те, що цей закон є якимось гонінням на віру, подібним до радянських заборон. Це відверта брехня. Ніяких заборон сповідувати віру – немає. Є лише обмеження у юридичній, економічній і майнових сферах.
Чи покаже новий закон ефективність у боротьбі з впливом Росії на українську релігійну сферу, поки невідомо, каже Георгій Коваленко.
– Сам факт прийняття закону свідчить про те, що держава послідовна у своєму прагненні забезпечити духовну незалежність і припинити використаня релігійних організацій для пропаганди, політичних цілей. Закон виписаний непогано. Як він буде застосовуватися, наскільки ефективно – це покаже час. Процедури складні, особливо якщо мова йтиме про судові процеси.
Наразі під впливом РПЦ в Україні може перебувати близько 7-8 тис. релігійних організацій. Усі парафії, монастирі, єпархіальні управління й Київська митрополія – це окремі релігійні організації, тобто різні процеси.
– Але є головна з них, наприклад, Київська митрополія, афільованість якої довести просто, – пояснює релігієзнавець. – Якщо вона не виконала приписи держави, то є повʼязані з нею єпархіальні управління. Наче напряму важко доводити їхній звʼязок із російською церквою, проте легко – афільованість митрополією. Тут не потрібно особливих експертиз, а лише варто взяти статути, де стоять підписи митрополита Онуфрія. А в кожній парафії буде підпис її правлячого архієрея. Однак якщо буде добра воля “зверху”, то ця історія ніколи не дійде до рівня парафій чи монастирів. Можна буде окремо розбиратися з тими, хто проповідує ідеологію “русского мира”.
Окрім діяльності УПЦ МП та РПЦ в Україні, закон регулює й інші релігійні організації, зокрема неправославні. Деякий час звʼязки з Москвою були у певних протестантських і мусульманських спільнот.
– Сьогодні вони неактивні, наскільки мені відомо. Також у нас діяла російська старообрядська церква, яка вже виконала всі приписи держави, не чекаючи закону, – додає наостанок Георгій Коваленко.
Джерело: Gazeta.ua
