Країна-агресор Росія суттєво посилила атаки на Одесу, її порт, портову та енергетичну інфраструктуру міста. Чи стоїть за цим щось більше, ніж черговий акт безглуздого терору? У цих ударах є дві складові. Перша – мета агресора завдати істотної шкоди українській економіці. Друга, неочевидна – спроба “помститися” Україні за успішні удари по російських портах, НПЗ і тіньовому флоту. Кремль підіймає планку. Проте захоплення Одеси сушею або морем Росії просто “не по зубах”.
Президент Зеленський заявив про те, що Україні бракує засобів ППО і ракет до них. Насправді герметичної ППО не буває, а у випадку постійних атак ворога дефіцит засобів протиповітряної оборони – річ перманентна. Тому вкрай важливо ефективно використовувати наявні ресурси, а також взаємодіяти з міжнародними партнерами, які можуть надати допомогу в частині посилення ППО України.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.
– Ми бачимо, що атаки ворога на Одесу істотно посилилися. РФ била і по портовій інфраструктурі, і по порту, і по енергетичній інфраструктурі, через що місцевій владі доводиться вирішувати дуже серйозні проблеми, безпосередньо пов’язані з життям містян. Чи вважаєте ви, що це просто один з епізодів війни, чи тут йдеться про щось більше, про якісь далекосяжні плани ворога щодо цього регіону, цього міста?
– Тут я б побачив дві складові. Насамперед приблизно з осені 2022 року очевидними є підходи російського командування, а по суті, російської влади й Путіна особисто щодо завдання істотної систематичної шкоди українській економічній інфраструктурі. Це бувало дуже часто, і досі триває. Метою стає енергетика і різного роду інші важливі економічні складові, пов’язані, зокрема, з можливістю України експортувати товари. Ми не раз бачили ці сплески активності, коли Росія атакувала українську енергетичну та економічну інфраструктуру.
Бували злети і падіння, але загалом це частина їхньої стратегії – завдання економічної шкоди Україні, створення важких умов для життя в тих чи інших регіонах і, зрештою, бажання, щоб українська влада, побачивши, як усе може бути погано, була більш поступливою на переговорах.
Іноді вони вважали, що слід утриматися з тих чи інших причин. Наприклад, через острах реакції Сполучених Штатів, побоювання того, що американці і Європа більше допоможуть Україні, якщо Росія битиме більше по енергетиці, оскільки це посилить ризики гуманітарної катастрофи України. Тому вони іноді утримувалися від тих чи інших ударів, робили перерви, а потім до них поверталися з різними підходами.
Коли йдеться про удари по Одесі, ми бачимо ті самі аспекти, але є ще один – це те, що російська влада намагається позиціонувати удари як свою відповідь на дії України. На мій погляд, поняття відповіді тут недоречне, тому що Росія не тільки почала велику війну, а й завдавала масштабних ударів по тилах і по економічних об’єктах, по мирних об’єктах. Росія почала першою.
Проте відповідь чи не відповідь, але, безумовно, коли Україна завдає серйозних ударів по російській тиловій інфраструктурі, по НПЗ, по російських портах і танкерах тіньового флоту, влада РФ хоче показати, що вона не вдає, що нічого не відбувається, що вона теж підіймає планку. Вони хочуть продемонструвати і українцям, і західним партнерам України, і своїй громадськості, яка, звісно, запитує, як же так, ось нам вдарили тут, нам вдарили тут, а ми як ні в чому не бувало? Ні, мовляв, ми не як ні в чому не бувало. Відповідно, одеський порт і вся інфраструктура – це така собі, як вони бачать, дзеркальна відповідь на удари українців.
Коли українське керівництво і військове командування схвалювало рішення щодо посилення і розширення ударів по цілях усередині Росії, воно повинно було усвідомлювати, що Росія завдаватиме якихось ударів, від яких раніше утримувалася. Можливо, удари по Одесі завдавали б і так, але це було необхідно враховувати.
– У Кремлі традиційно називають Одесу “споконвічно російським містом” і частиною міфічної “новоросії”. За вашими оцінками, чи є у Росії реальний шанс узяти місто і цей регіон під контроль?
– Щодо можливостей для якогось захоплення або спроб захоплення, то Росія абсолютно не там. Для того, щоб намагатися думати про захоплення регіону, необхідно або форсувати Дніпро, або висадитися з моря, або і те, і те, але це нині Росії і близько не по зубах. Тому я б про це не говорив.
– Президент Зеленський звернувся до президента Туреччини Ердогана і заявив, що, оскільки в нього хороші стосунки з Путіним, бажано, щоб саме Ердоган запитав у кремлівського диктатора, для чого той постійно атакує продовольчий коридор, “за який ми всі так боролися”. Чи вважаєте ви, що Туреччина дійсно могла б щось зробити в цьому регіоні, конкретно щодо Одеси?
– Я думаю, що Ердогану навряд чи потрібні зовнішні стимули у питаннях, які для нього становлять інтерес. Якщо для нього щось становить інтерес, то він і без заклику, де треба щось перевірить, скаже, запитає, попросить, пригрозить тощо. Йому не властива стриманість, коли йдеться про його інтереси.
Що стосується питання чому, то тут відповідь очевидна. Насамперед це загальна російська стратегія – завдавати ударів, зменшувати економічні можливості України і можливості до ведення війни. Це зрозуміло без жодного Ердогана, без жодного його запитання Путіну. Це по-перше. По-друге, як я вже сказав, якщо Україна б’є по російських портах у Новоросійську, по суднах у морі, по інших об’єктах, то Росія теж буде. Це природно, з їхнього погляду. Як би Путіна сприймали, якби у нього горів порт у Темрюку, якби щось прилетіло в Чорному морі по танкерах, а він ні сном ні духом. Звісно, інакше бути не могло.
Що стосується впливу Ердогана, то в нього певний вплив є, але для цього він має відчути, що в нього серйозні проблеми, і він намагається їх вирішити, наприклад, тиском на Росію, а можливо, тиском на Україну. Але поки в Ердогана серйозних проблем немає, не варто очікувати від нього рішучих кроків. Також не варто перебільшувати його можливостей. Так, у нього є певні важелі впливу на Росію, але я сумніваюся, що ці важелі можуть бути залучені проти Росії в агресивній формі.
Виходячи з досвіду останніх трьох років, ми знаємо, що Ердоган вміло танцює на двох весіллях. У нього і з Україною досить тісні відносини, і дуже тісні з Росією. Він прагматично отримує вигоду від обох напрямків, намагається маневрувати так, щоб не перегнути палицю в усіх напрямках.
– Президент Зеленський заявив про те, що Україні для відбиття атак з неба бракує засобів ППО. Він також повідомив про те, що боєкомплектів до наявних зенітно-ракетних комплексів також бракує. Він припустив, що на Різдво, 25 грудня, буде завдано масованих ударів по Україні. Але безвідносно Різдва, чи вважаєте ви, що справді проблема з ППО доволі гостра, чи, можливо, президент намагається активізувати допомогу наших союзників у цьому плані?
– По-перше, проблема з ППО є завжди. Сказати, що був якийсь етап війни або якийсь день війни, коли можна було публічно заявити, що в нас достатньо засобів ППО і все з цим добре, не можна. Ми прекрасно розуміємо, що цього бути не могло. Я скажу більше – навіть якби ситуація була близька до такої, такого роду висловлювання були б недоречні.
У світлі того, що нальоти й удари по Україні з використанням дешевих масштабних засобів мають дуже масовий характер, апріорі завжди буде дефіцит і боєприпасів, і самих систем ППО, і кадрів, принаймні кваліфікованих. Є питання, наскільки цей дефіцит гострий, і що з цим можна зробити.
Безумовно, про це потрібно нагадувати. Українські громадяни, звісно, мають пам’ятати, що герметичної протиповітряної оборони не буває, і на те є об’єктивні причини. А із західних партнерів потрібно намагатися вичавити максимум у цьому плані допомоги. Але, звичайно, робити це треба розумно, щоб вони серйозно сприймали цю тривогу і ці прохання.
Проблема є, вона суттєва, і дуже важливо наявні ресурси використовувати теж максимально ефективно. Це передбачає і пасивні засоби захисту, і сховища, і укриття, і всілякі укріплення тих чи інших об’єктів. А також і попередження, і правильну поведінку, зокрема таку, яка дає змогу меншою мірою створювати спокусливі цілі для противника. Це цілий комплекс заходів.
Джерело: OBOZ.UA
