Публікація “плівок Кремля” стала черговою серією політичного серіалу у Вашингтоні: інтриги, змови, зливи – сценаристи можуть відпочивати. Bloomberg виклало розмови Юрія Ушакова, Дмитрієва та спецпредставника Стіва Віткоффа, і виявилося, що людина, яка мала наближати мир, радше наближала росіян до кабінетів американської влади. Віткоффа тут же охрестили “зрадником”, “агентом Кремля”. Конгресмени-республіканці дружно обурилися і зажадали негайно забрати спецпосланця подалі від переговорів про Україну, адже “пляма на репутації США” – це вже перебір навіть за мірками нинішньої вашингтонської політики.
Президент США Дональд Трамп, щоправда, вирішив не драматизувати. Розмову Віткоффа з Ушаковим він назвав “звичною практикою переговорів”. Проблема лише в тому, що ця “звична практика” містила поради росіянам щодо того, як правильно презентувати президенту США власний план щодо України, а також передання деталей очікуваного візиту президента України Володимира Зеленського до США. Саме це дало Кремлю змогу організувати нову розмову Путіна і Трампа – і вкотре зрушити тон переговорів між Вашингтоном і Києвом.
На цьому тлі Трамп несподівано відкладає зустріч із Зеленським, заявляючи, що не готовий бачитися “ні з ким, доки угода не буде фіналізована”. Це прямо суперечить оптимістичним заявам з боку Держдепу, який напередодні стверджував, що угода “вже майже готова”, необхідне лише обговорення на рівні лідерів найбільш делікатних питань. Паралельно у США наростають підозри про розкол усередині адміністрації: з одного боку – держсекретар Марко Рубіо, який говорить про прогрес, новий доопрацьований план і принаймні намагається балансувати щодо інтересів України. З іншого – впливові фігури в найближчому оточенні Трампа, які, прагнучи догодити президенту США, за будь-яку ціну прагнуть проштовхнути “мирний план”.
І над усією дипломатичною сценою зависає головне питання: що робитиме Трамп, якщо його план провалиться? І чи не розраховує Кремль саме на це – що після чергового зриву переговорів Вашингтон може скоротити або й припинити підтримку України?
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
– Агентство Bloomberg опублікувало розшифровку двох телефонних розмов про Україну, в яких взяли участь помічники російського диктатора – Ушаков та Дмитрієв – і спецпредставник президента США Віткофф. Після цієї публікації конгресмени США вибухнули невдоволенням щодо відверто проросійських інтонацій Стіва Віткоффа. Республіканці в Конгресі навіть закликали усунути його від переговорів по Україні, назвавши “зрадником, який на зарплаті у росіян”, та “агент Кремля”.
– Так, ситуація дійсно доволі… скажімо так, очевидна. Адже самі розмови, які Віткофф вів із росіянами, підтвердили те, що було видно й без спецрозвідки: так званий “мирний план” – не американський документ, а не дуже добре пропрасований російський варіант “миру за капітуляцію”. Достатньо було прочитати кілька пунктів цього плану, щоб зрозуміти: там традиційний набір Москви, лише завуальований під дипломатію.
Віткофф давно просуває російські наративи. Чи можна його вважати прямим агентом Кремля? Особисто я обережний із такими визначеннями, бо потрібні докази. Але зміст розмов показує дещо інше: він намагається синхронізувати зусилля з росіянами, щоб маніпулювати президентом Трампом. І навіть дає їм поради, як краще нашкодити Україні. Це вже виходить на рівень певної змови, причому такої, що напряму стосується безпекових інтересів Сполучених Штатів. Я ще пів року тому закликав не лише до відставки Віткоффа, а й до розслідування ФБР. Тоді це спричинило скандал, але, як бачимо, припущення підтверджуються.
– Особливо “цікавою” була реакція самого Трампа. Він, на жаль, продовжує довіряти Віткоффу.
– На жаль, так, але тут і криється помилка. Віткофф не дипломат і не політик. Він мислить категоріями real estate – ніби йдеться про чергову оборудку з нерухомістю. У його голові, здається, формується просто ще одна “угода”, а не геополітичний процес. І Трамп у цьому сприйнятті з ним на одній хвилі і, на жаль, йому підігрує.
– Але чому Трамп реагує так поблажливо? Він же сказав: “нічого такого не сталося”, “це звичайні речі”. Але, здається, ми маємо справу з дещо іншими критеріями. Один із колишніх дипломатів США навіть сказав: “Я довгі роки радив президенту Обамі, як говорити з Путіним, але ніколи не міг уявити, що американці будуть радити росіянам, як говорити з американським президентом”. Це вже виходить за межі якогось нормального політичного світогляду.
– Абсолютно. Відбуваються дуже дивні речі – відверто геополітична помилка адміністрації Трампа. Дехто там просто не усвідомлює масштабу російської загрози для інтересів США. Ми перебуваємо у стані холодної війни-2. Путін хоче відновити імперську гегемонію у Європі, підірвати післявоєнну систему безпеки, у створенні якої Сполучені Штати відігравали ключову роль. Це не війна лише проти України – це війна проти США і їхньої ролі у світі. Але цього, схоже, досі не всі в адміністрації розуміють. Коли усвідомлення прийде – сказати важко. Але тут критично важливо працювати з європейськими партнерами, щоб до Трампа донесли: це не бізнес-угода, це питання геостратегії.
– Чи наявний в адміністрації Трампа розкол щодо політики по Україні? У Конгресі відкрито називають Віткоффа “великою проблемою” та закликають дати Марко Рубіо можливість нормально працювати. Це фактично вказує на два табори. Один, де доля України нікого особливо не хвилює. Другий, який намагається хоча б утримати американську політику в реалістичному полі. Це реально існує?
– Офіційно, звісно, усе заперечують, але розкол є. Перший табір – умовно проросійський, хоча самі вони вважають себе “America First”. Це Віткофф і коло євроскептиків на чолі із Венсом, які, самі того не розуміючи, руйнують трансатлантичну солідарність і послаблюють позиції США у Європі. Це небезпечно.
Інший табір – професіонали, насамперед держсекретар США Марко Рубіо. Він досвідчений, розуміє, що таке державний апарат, дипломатія, геополітика. На відміну від Віткоффа, він не аматор. І він є голосом здорового глузду. Є й проблема: послаблення проукраїнської частини після відставки Келлога. Він, попри обмеження, реально розумів ситуацію й намагався підтримувати Україну. Хто його замінить – питання. Дрісколл, якого пов’язують із Венсом, військовий, але не дипломат. Чи буде він “другим Келлогом”? Поки що ознак цього немає.
– Ви прогнозуєте послаблення і так не дуже міцних проукраїнських позицій в адміністрації Трампа?
– Ми поки навіть не знаємо, чи буде послаблення такої собі умовної “проукраїнської коаліції” усередині адміністрації Трампа. Не знаємо. Але у нашій ситуації іншого варіанта немає: треба працювати і з Венсом, і з його приятелем Дрісколлом. Ми ж не можемо обирати собі співрозмовників у Білому домі. Працюємо з тими, хто сидить на посадах – від президента та віцепрезидента до спецпредставника президента у справах України.
Наше завдання – проявити дипломатичну мудрість, політичну витримку і наполегливість, щоб перетягнути цих людей хоча б у бік здорового глузду. Хоча б мінімізувати ризики, якщо вони раптом вирішать знову піти стежкою “альтернативних реальностей”. Багато залежить від нас, і, я так розумію, ми продовжимо працювати навіть із тими, хто не входить до клубу палких прихильників України в адміністрації президента Трампа.
– Працювати інколи складно. Наприклад, за результатами Женеви американці відзначили, що є позитив. Деякі найбільш чутливі питання відклали до особистої зустрічі Зеленського і Трампа. Вона нібито передбачалася. Президент України сказав, що готовий їхати до Вашингтона. Але Трамп заявив: “Ні, нічого не буде, а зустріч лише тоді, коли угода бути готова повністю”. Поки Дрісколл їде до Києва, Віткофф до Москви. Що нам дає ця відмова від зустрічі, де мали обговорюватись питання територій, гарантії, НАТО, Донбас? Це нам на краще? Чи за цей час росіяни точно щось вигадають?
– На превеликий жаль, президент Трамп дійсно не завжди проявляє послідовність. Його здатність змінювати думку – це вже стиль управління. Він орієнтується на “результат будь-якою ціною”. Навіщо така поспішність – є різні версії. Одна з них дуже приземлена: за два місяці – дедлайн на висунення кандидатів на Нобелівську премію миру. І деякі люди в Вашингтоні вважають, що Трамп хоче встигнути з подачею “мирного врегулювання”, щоб потрапити у цей список. Звучить абсурдно, але, як то кажуть, у політиці абсурд – це просто буденність.
Взагалі, сама ідея “мирного плану” – це російська ідея. Трамп першочергово пропонував лише припинення вогню. І ми на це погодилися. Хоч це й не ідеальний варіант, але компромісний. Ми розраховували, що якщо Путін не погодиться, то підуть санкції, які змусять його сісти за стіл і таки піти на припинення вогню. Цього не сталося. І росіяни швидко підсунули власний варіант: “спочатку мирний план, потім припинення вогню”. А перекладом з дипломатичної на російську це означає: спочатку ви капітулюєте, а потім ми великодушно перестанемо стріляти. Трамп, на жаль, піддався цій логіці. Хоча всі знають: нормальні перемовини неможливі під час активних бойових дій – бо щодня змінюється ситуація на фронті.
За логікою, треба повертатися до первинної пропозиції Трампа – припинення вогню, а вже потім говорити про політичний пакет. Але цього не сталося. І ситуація могла бути ще гіршою: на нас уже почали тиснути ультиматумами, під які підкладали російський план, навіть не американський. На щастя, цей ультиматум вдалося збити. План переробили, зробивши менш токсичним для України. Але ключові питання Росії залишилися, і це ті питання, які порушують наші “червоні лінії”. Це абсолютно неприйнятно.
– Чому Трамп на цей раз уникає особистої зустрічі, адже очевидно, що такі питання потрібно обговорювати на найвищому рівні? Він не знає, що робити з українськими “червоними лініями”?
– Думаю, він намагається таким способом витиснути результат. Йому потрібна “дев’ята перемога”. Він хоче сказати: “Ось я вже врегулював Газу, зараз врегулюю Україну, я миротворець, несіть мені Нобеля”. І він, до речі, з Путіним теж відмовився зустрічатися в Будапешті. Чому? Бо зрозумів: результату не буде, а Путін використає фото для піару, мовляв, дивіться, я не в ізоляції. Але у випадку України зустріч потрібна. Потрібно проговорити наші “червоні лінії”. Потрібно визначити, що є прийнятним, а що – ні.
Моє припущення: можливо, Трамп просто не має відповіді. Він хоче результат, але не знає, як цього досягти. Погоджуюсь, він просто не знає, що робити з нашими “червоними лініями”. Тому він і відкладає зустріч, бо сам не готовий.
– Знову всі говорять про те, що Україна має на щось погодитися. Що Сполучені Штати мають на щось погодитися. А Росія? Путін? Ви бачите хоч якісь ознаки того, що він погодиться бодай на щось? З Кремля напередодні надійшли ті самі “одкровення”. Знову: “поки не будуть виконані всі цілі СВО”, Росія зупинятися не збирається. Пєсков закликає “не поспішати з висновками”, що війна наближається до завершення. Рябков, заступник міністра закордонних справ РФ, теж старанно тримає лінію: “Ні про які поступки, ні про яке “коригування позицій” взагалі не йдеться“.
– Саме так. По суті, Путін знову відкинув пропозицію Трампа та останню редакцію мирного плану, яку розробляли американська й українська делегації. Він це просто відкинув. І зараз головне питання – яка буде реакція самого Трампа. Знову зробить вигляд, що “нічого страшного”, що “все йде за планом”, чи все ж таки почне діяти рішучіше і виконувати власні обіцянки?
На Заході припускаються фундаментальної психологічної помилки. Дехто там, і сам Трамп зокрема, думають, що Путін – це такий собі “жорсткий бізнесмен”, з яким можна сісти за стіл, прикинути прибутки-витрати і домовитися. Але це зовсім інша реальність. Це не категорія політики й не бізнес-наратив. Це поле кримінальної психопатології. Путін за своєю поведінкою – серійний убивця, маніяк, який зробив стільки злочинів, що чудово розуміє: будь-який реальний мир – це відповідальність. А єдиний шлях уникнути відповідальності – знищити жертву. Саме так він і мислить.
Тому жодні переговори із ним не працюють за принципом “умовний компроміс”. Маніяк не підпише угоду “про ненапад” на свою жертву. Єдиний механізм – тиск. Путін припинить вогонь лише тоді, коли в нього не залишиться альтернативи. Коли тиск Заходу стане настільки серйозним, що він просто не зможе продовжувати війну. А такого тиску поки немає. Так, є натяки. Трамп запровадив санкції проти двох російських нафтових компаній, заявив про можливі санкції щодо тих, хто купує російську нафту та газ. Це важливий крок у еволюції його зовнішньополітичного мислення. Він нарешті зрозумів, що припинення війни проходить через позбавлення Росії нафтових прибутків. Але він не робить наступного логічного кроку. Чому? Можливо, заважає Віткофф зі своїми ілюзіями, що з росіянами можна “домовитися”. І тут Віткофф фактично вступає у змову проти власного президента. Ситуація абсолютно дивна.
– Що, на вашу думку, робитиме президент США, якщо його план провалиться і не принесе нічого? Що тоді?
– Тут є два основні варіанти. Перший – позитивний для нас: він нарешті почне діяти рішуче і виконувати свої обіцянки. Діятиме з позиції сили і справді змусить Путіна припинити вогонь. Другий варіант – небезпечний: він “умиє руки”. Скаже: “хай воюють далі”, і просто вийде з процесу. Є ще третій, теоретично найгірший сценарій – повернення до торгівлі із Росією. І Віткофф саме цього варіанта й добивається, бо він мислить категоріями комерції, а не геополітики.
Але мирна угода у реальному, юридичному сенсі – абсолютно нереальна історія. Мирний договір припиняє стан війни. А стан війни може бути припинений лише тоді, коли всі окуповані території повернуті і територіальна цілісність України відновлена. Плюс відповідальність за воєнні злочини, плюс репарації. Це дуже довга перспектива – покоління, можливо. Те, що Росія називає “мирною угодою”, – це капітуляція України. Їхнє “мирне бачення” – знищення нашої державності. Наше – це міжнародне право. І вони не перетинаються.
– Чи не вважаєте ви, що більш аніж дружній тон злитих розмов Віткоффа з Кремлем вказує, кого Трамп почне вважати винним у зриві плану? І це призведе до всіх негативних наслідків – і зі зброєю, і з допомогою, і з політикою?
– Так, у житті часто буває так, що винною оголошують слабшу сторону, а не того, хто чинить зло. Це спокуса, і в політиці вона теж працює. Для Трампа це був би найпростіший вихід. Але все-таки цього не станеться. Чому? Тому що Трамп хоче бути популярним. А бути популярним – це не ставати на бік зла. Так, Путін робить усе можливе, щоб саме Україну звинуватили в “небажанні миру”. Але якщо президент США піде цим шляхом – це вибухне грандіозним скандалом. І в США, і серед союзників, і в міжнародній пресі. І я все-таки не хочу вірити, що він ризикне піти дорогою, яка зробить його політично токсичним. Принаймні не зараз.
Джерело: OBOZ.UA
