Блог | Коли соціальні внески перестають бути соціальними

Під час розгляду проєкту Державного бюджету на 2026 рік спалахнула дискусія: кому мають служити кошти соціального страхування – людям чи бізнесу?

Парламент пропонував спрямувати частину залишків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття до Пенсійного фонду. Це логічно: люди платять єдиний соціальний внесок не для бізнес-проєктів, а для забезпечення базових соціальних гарантій — насамперед пенсій. Однак Уряд цю ініціативу не підтримав.

У поясненнях Уряд зазначає: залишок коштів Фонду безробіття на 1 січня 2026 року піде до спеціального фонду держбюджету, і вже звідти буде розподілятися Кабінетом Міністрів. А спрямовувати їх планують не на соціальні виплати, а на розвиток індустріальних парків; підтримку інвестпроєктів; стимулювання внутрішнього попиту; компенсацію вартості вітчизняної сільгосптехніки. Тобто на все, окрім того, для чого ці гроші збиралися.

Уряд прямо говорить: якщо кошти спрямувати до пенсійної системи, ресурсів на бізнес-заходи не вистачить. Це означає одне — соціальні кошти знову не отримають ті, кому вони належать по праву.

Тенденція невтішна. У 2024–2025 роках Фонд безробіття вже передав на “потреби бізнесу” 15 млрд. грн.: 10 млрд. грн. у 2024 році та 5 млрд грн у 2025 році. За даними звіту Фонду по безробіттю по виконанню бюджету за І півріччя 2025 року залишок коштів становить понад 3 млрд грн, а отже, у 2026 році, ймовірно, на бізнес піде не менше, ніж у цьому році.

Водночас у пенсійному забезпеченні маємо зовсім іншу картину. На 2026 рік Уряд заклав виділення Пенсійному фонду в розмірі 251 млрд. грн. – хоча, за розрахунками Мінсоцполітики, потрібно щонайменше 280 млрд. грн. Бракує майже 30 млрд. грн., причому на найважливіше — на виплати людям, які прожили десятки років, працюючи на державу. І ці кошти могли б частково забезпечити залишки Фонду безробіття.

Також проєктом Державного бюджету на 2026 рік продовжено практику Уряду щодо індексації пенсії не за Законом про державне пенсійне страхування, а в ручному режимі. Уряд продовжує застосовувати порядок, запроваджений ще у 2019 році. Він не відповідає закону й не захищає пенсії від інфляції. Результат більш ніж красномовний. Показовий приклад: пенсіонерка з 43 роками стажу, яка вийшла на пенсію у 2019 році. За законом вона мала б отримувати 4201 грн. За урядовою методикою – отримує 2989 грн. Різниця відчутна. Це різниця між можливістю купити ліки чи відмовитися від них. І вона множиться на мільйони пенсіонерів.

Коли держава забирає ці гроші і спрямовує їх на інші цілі, вона порушує не лише законодавчу логіку, а й моральний обов’язок.

Єдиний соціальний внесок – це страховий механізм, а не запасний гаманець держави. Це довіра громадян, які десятиліттями працювали, відраховували, розраховували згодом отримувати гідну пенсію. Це цільові страхові внески, які мають працювати на людей: тих, хто втратив роботу; тих, хто вийшов на пенсію; тих, кому потрібні соціальні гарантії.

Коли ці кошти переорієнтовуються на держпрограми або економічні стимули, руйнується сама ідея соціального страхування. Солідарність поколінь перетворюється на фікцію, а громадяни, які роками сплачували внески, лишаються зі знеціненими виплатами.

Підтримка бізнесу важлива. Але не ціною того, що найвразливіші громадяни знову опиняються осторонь.

Так держава ризикує втратити головне – довіру людей, які все життя виконували свої обов’язки і тепер очікують того самого від неї.

Джерело: OBOZ.UA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *