Військовий аналітик Майкл Кофман опублікував нарис з чергового свого візиту в Україну і рапортує про ситуацію на фронті.
Там нічого нового, крім ще одного, чергового свідчення того, що зараз позиції на фронті — це ділянки з 2–3 солдатами, з великими пробілами між ними (2–3 man positions with large gaps in between).
Великі прогалини, про які говорить Кофман, — це кілометри фронту, нагадаю.
Не те щоб ми про це не знали, — українці прекрасно про це знають, — але свідоцтво від чергового спостерігача зі сторони завжди добре в загальну скарбничку.
Цими порожніми кілометрами і просочуються російські солдати, часом навіть групками по 1–2 людини.
Крапля за краплею: всіх не вб’єш, хтось та просочиться, далі йде накопичення.
У підсумку у вас може бути ситуація, коли якраз ділянку тримають ці 2–3 українських солдата, а за ними, вже в глибині, накопичилося до трьох десятків російських солдатів.
Це і є ті самі повідомлення, коли кажуть, що десь “просочилося” 50 осіб.
Це не всі 50 одним махом просочилися — це ось так, людськими краплями, просочилися і накопичилися по одному або по два.
Так, ці величезні порожні простори українці намагаються моніторити дронами, але, по-перше, жодна технологія в принципі не може замінити людину: завжди щось буде недоглянуто або пропущено, плюс ніхто не скасовує фактор погоди — тобто тумани, дощі тощо.
По-друге — знову питання маси: як сучасний танк-сарай знищують не 2–3 дрони, як раніше, а 30–50 (але ж знищують), так і порожній пробіл на кілометри фронту проходять не 2–3 солдатами, і не 20–30, і не сотнею, а, скажімо, трьома сотнями, що інфільтрувалися по краплині.
Так, більша частина з цих умовних трьох сотень буде ліквідована дронами, але деякі десятки накопичаться і закріпляться.
“Стіна дронів”, “непрохідний фронт”, “абсолютно нездоланна кіл-зона” тощо — це міф, який не має нічого спільного з реальністю.
Військова аксіома, якої навчають шмаркачів кадетів ще в навчальному центрі: лінія оборони завжди буде прорвана — і ніякі дрони її не скасовують.
Ось приклад реальної ділянки ЗСУ на літо 2022 року, про яку знаю особисто: 7 осіб ТрО (читай — легка піхота) на ділянці.
Зліва від них за півтора кілометра укріплення з 30 людьми (плюс-мінус), праворуч — через 700–800 метрів — 15 осіб.
Мета тих сімох (майже повне відділення) була — спостереження за річкою (плюс за своєю ініціативою вони там ще й усі береги замінували в край).
І це була вельми другорядна ділянка, не найгарячіша.
За роки ситуація тепер така, що на гарячих ділянках просто немає людей — немає солдатів, немає піхоти, але не тому, що в України закінчилися люди (як це розкручує російське ІПСО), а тому що одну частину не призвали, а друга дезертирувала.
Мова про сотні тисяч людей — і це, на хвилиночку, мова тільки про чоловіків.
Чому така ситуація — не мені судити, але, як я вже багато разів казав, фронт не терпить порожнечі: якщо десь немає ваших солдатів, то неодмінно туди прийде солдат ворога.
І жодні дрони та роботи не допоможуть — вони збільшать ціну для ворога, але поки він готовий платити, тобто розмінювати своїх людей на квадратні кілометри, — він продовжить рухатися.
Вихід із цієї ситуації — це мобілізація і боротьба з дезертирством. Ситуація не унікальна: так безліч разів в історії було (і навіть гірше), і що робити в таких випадках — теж відомо.
Це не питання вибору – іншого шляху немає. Альтернатива — програш та втрата суверенітету та державності.
Москва це чудово розуміє, і саме тому вкладає найлютіші сили та ресурси у саботаж мобілізації та розширення дезертирства в Україні.
Джерело: OBOZ.UA
