Масштабний корупційний скандал в Україні за участю оточення Володимира Зеленського став перевіркою на міцність для влади і суспільства. Під підозрою опинилися міністри юстиції та енергетики Герман Галущенко та Світлана Гринчук, а також бізнесмен Тимур Міндіч, який покинув країну напередодні обшуку. Український журналіст і публіцист Віталій Портников у колонці для “Вот Так” пояснює, чому розслідування антикорупційних органів не ознака слабкості, а свідчення зрілості держави, пише Віталій Портников для vot-tak.tv.
Одне з найголовніших запитань, яке ставлять собі українці на тлі масштабного корупційного скандалу у владі — як тепер нам будуть допомагати, коли так багато стало відомо про нечистих на руку чиновників і близьких до них бізнесменів? Хоча, як мені здається, це запитання якраз другорядне. Найголовніше питання, яке мав би поставити тверезо мислячий український громадянин —, – як взагалі міг статися такий скандал під час війни? І чи не стала однією з його головних передумов гранична концентрація влади, яка посилилася після президентських і парламентських виборів 2019 року? Вона і призвела до того, що і до 24 лютого 2022 року глава держави міг керувати країною, не озираючись на уряд, парламент і суспільство. Ну а сама війна логічно посилила ці можливості. Чи не логічно?
Насправді, якщо тільки виходити з логіки демократичної держави, а не сталінського Державного комітету оборони, війна призводить до національної єдності та більшого контролю над ресурсами. До відмови від інтересів вузького кола довірених осіб на користь уряду національної єдності.
У лютому 2022 року, коли президент Володимир Зеленський запропонував своєму попереднику Петру Порошенку забути про минуле, у мене була слабка надія, що так і станеться. Але відступ російських військ від Києва і перші успіхи в Харківській і Херсонській областях повернули українській владі малореалістичну віру в здатність вирішити всі проблеми у своєму колі. І з цього моменту масштабний антикорупційний скандал був практично зумовлений. Однак факт такого скандалу свідчить скоріше про здорове, ніж про хворе суспільство. Корупція супроводжує життя кожної держави, в якій взагалі є економіка. Питання в тому, як з цією корупцією борються. І тут важко не помітити, що нові антикорупційні структури, створені після Майдану 2013–2014 років, спрацювали оперативно і професійно. Сам я ніколи не був прихильником “додаткових” механізмів боротьби з корупцією і вважаю, що оздоровлення суспільства неможливе без незалежної судової та правоохоронної системи як такої. Проте всі ми бачимо, як працює інструмент, запропонований Україні її західними союзниками.
Адже під слідством опинилися не лише впливові міністри (хоча це оксюморон, бо з 2021 року в Україні немає впливових міністрів), а й власник половини акцій компанії “Квартал 95” — тієї самої, з якою пов’язував своє дополітичне життя всесильний український президент Володимир Зеленський. А це вже атака на справжній вплив, це вам не якийсь там уряд. Просто уявіть собі висунення подібних звинувачень проти близьких до першої особи людей у Росії Володимира Путіна або в Білорусі Олександра Лукашенка. Та що там — в Угорщині Віктора Орбана! Так що я б не став так вже старанно посипати українську голову попелом.
Те, що сталося, свідчить і про здоров’я українського громадянського суспільства. Тому що кілька місяців тому влада, очевидно розуміючи можливі наслідки резонансних розслідувань НАБУ і САП, спробувала вбудувати антикорупційні структури в загальну вертикаль. І зіткнулася з першими несподіваними масовими протестами з початку великої війни. Причому учасниками цих протестів були насамперед молоді люди — жоден політик до них від початку не закликав. Тож запит на справедливість в українському суспільстві нікуди не зникав, і якщо воно дочекається завершення бойових дій, він тільки посилиться.
Ну а що стосується відповіді на запитання про допомогу, то, як я вже говорив, це питання другорядне. Той, хто хоче допомогти Україні, якраз бачить в антикорупційному розслідуванні ефективність держави, якій допомагають вистояти в боротьбі з російською агресією. І не випадково глава європейської дипломатії Кая Каллас говорить про рішучість антикорупційних дій і вимагає швидкого і серйозного розслідування зловживань. А той, хто Україні допомагати не хоче, звісно, використовує не тему розслідування, а тему самої корупції як доказ того, що Україні не потрібно допомагати. І не випадково міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто вимагає припинити спрямовувати гроші європейських громадян в Україну. Але хіба до корупційного скандалу Каллас і Сійярто перебували на інших позиціях? У тому-то й річ, що незалежно від того, що відбувається в самій Україні, конфлікт між тими, хто вважає, що Путіна необхідно стримувати, і тими, хто вважає, що з Путіним потрібно домовлятися (навіть ціною України), буде тільки наростати. Це, звісно, зовсім не означає, що українському суспільству не потрібно позбуватися причин, які породжують не просто звичну і вже знайому всім корупцію, а й корупцію на війні, горі та західній допомозі. А це означає, що потрібно позбуватися тотальної монополізації влади, ставки на “своїх” і деградації українського парламентаризму та місцевого самоврядування. Тому що без усунення причин, які породжують корупцію у владі, ризик нових зловживань тільки наростатиме, а разом із ними втрачатиметься така необхідна для виживання у нескінченній війні суспільна довіра.
Джерело: OBOZ.UA
