Нобелівський тиждень минув. Премія миру пішла венесуелці Марії Мачадо “за невтомну роботу із захисту демократичних прав народу Венесуели”. Президент США Трамп з його сімома завершеними війнами цього разу залишився без бажаного трофея. Але це анітрохи не зменшило його рішучість займатися справами розбудови миру й далі, особливу увагу приділяючи українському треку, як найскладнішому вузлу сучасних міжнародних відносин. І тут знову намітилися деякі значущі тенденції.
Почати слід з найгострішої теми минулих днів: забезпечення військового паритету України і Росії, який можна забезпечити шляхом передачі Києву крилатих ракет Tomahawk, здатних вражати критично важливі для Кремля цілі в глибині російської території. Зброя цього типу викликає паніку Путіна, хоча Україна і без того вже реалізує дуже серйозні військові рішення ракетно-дронового типу, що приводять Москву в стан нервозності, якщо не істерії.
Російська армія вторгнення все частіше вдається до методів терору українського народу. Причина полягає у втраті стратегічної ініціативи на фронті, а також у надії на перетворення зимового сезону на гуманітарну катастрофу, шляхом позбавлення українців засобів для обігріву осель. Подібна тактика є геноцидною і дедалі більше закріплює за Путіним імідж воєнного злочинця, видачі якого вимагає ордер Міжнародного кримінального суду.
На тлі означеної картини господар Білого дому Трамп реалізує свою дипломатичну гру. Її елементами вже стали: спонтанна телефонна розмова з диктатором Путіним; проведення зустрічі з президентом України Зеленським; оголошення плану особистої зустрічі Трамп-Путін у Будапешті.
Телефонний контакт Путін-Трамп відбувся з ініціативи Москви. У Кремлі бояться поставок ракет Tomahawk Україні, а також стривожені зростаючим розчаруванням американців у Путіні після антиізоляціоністського саміту на Алясці. РФ попросила США скасувати постачання небезпечних ракет, і запропонувала зустріч у символічному Будапешті для сепаратного обговорення війни проти України.
“Продуктивна розмова”, розвиток успіхів миру в Газі, рандеву на “угорському острові свободи” – у такому обрамленні протікала зустріч Трампа і Зеленського. Американська сторона просуває тезу про необхідність завершення “безславної” війни. Переговори були складними, Трамп іде у фарватері жорстких вимог завершити бойові дії на тих позиціях, що існують на поточний момент часу. Щодо передачі крилатих ракет Tomahawk, то Вашингтон поки що притримує цей козир у рукаві. “…настав час припинити визначати кордони за допомогою війни та героїзму. Потрібно зупинитися там, де перебувають зараз”, – таким є генеральний посил Трампа. Українська сторона однозначно його чує, але, як то кажуть, є Путін, у якого великі хворі амбіції, що ведуть до геополітичної глухоти.
Трамп тисне на керівництво України, але в нього є серйозна опора в особі “коаліції рішучих”. Найважливіший аспект сталого миру – гарантії безпеки України від нового етапу російської агресії. А такі плани в Кремлі ніхто не скасовував. Миру нині реалістично досягти лише через силу та за участі країн Європи, адже саме їм РФ перманентно загрожує.
До числа очевидних слабкостей трампівської пропозиції слід насамперед зарахувати ігнорування рівноправним статусом України та ЄС, яких США роблять статистами, хоча саме вони ключові гравці. Також у самій Москві не виявляють щирого інтересу в досягненні миру. Путін продовжує маніпулювати, використовуючи своїх угорських підручних, а саме розкольника Орбана, як прокладку. Нарешті, сама по собі поточна лінія фронту дуже протяжна, її вкрай важко контролювати, а отже, дуже необхідні миротворці, як можливий інструмент підтримки балансу.
Без надійних гарантій безпеки Україні, без контролю над путінською вояччиною, без урахування найпотужнішої російської гібридної загрози ЄС і країнам Заходу загалом Будапешт 2.0 ризикує стати новим Мюнхеном, обіцяючи лише нові прийдешні військово-політичні біди.
Джерело: OBOZ.UA
