Часом здається, що ми знову стоїмо перед уже знайомим вибором: або зробити сміливий крок вперед, або знову відкласти все “до кращих часів”. Законопроєкт №10225-д про віртуальні активи, який нещодавно пройшов перше читання у Верховній Раді, саме з таких рішень. І від того, як ми вчинимо далі, залежатиме, чи отримає Україна шанс стати частиною глобального криптоекономічного ланцюга, чи знову буде наздоганяти вже на новому витку.
Що маємо на зараз?
Ринок цифрових активів в Україні фактично існує давно, але юридично досі в “сірій зоні”. Обіг криптовалюти відбувається щодня, десятки тисяч українців володіють токенами, біржі обслуговують клієнтів, компанії шукають механізми інтеграції крипти в фінансові операції. Проте відсутність правового поля ставить під удар і користувачів, і державу, і саму ідею технологічної відкритості.
Важливо розуміти: цей ринок не зникне. Його не можна “закрити” чи “відрегулювати по-тихому”. Єдиний шлях – це грамотна легалізація, яка дозволить вивести обіг віртуальних активів з тіні та створити умови для розвитку інноваційного сектору, а також, збільшити надходження до державного бюджету країни у вигляді оподаткування, що критично важливо в умовах війни.
Законопроєкт 10225-д – це, без сумніву, крок у правильному напрямку. Але цей крок лише початок довгого шляху. І вже зараз у тексті документа закладено низку потенційно ризикованих моментів, які потребують фахового доопрацювання. Наразі законопроєкт сирий і потребує критичної роботи до другого читання.
Оподаткування, регулювання, довіра
Один із ключових моментів, який викликає найбільше дискусій – це питання оподаткування операцій з цифровими активами. Автори закону пропонують використовувати модель, аналогічну до оподаткування операцій із цінними паперами. Але чи готовий до цього український фінансовий ринок? І головне, чи не стане це ще однією перешкодою для легалізації бізнесу?
Якщо ми хочемо, щоб крипторинок працював на користь держави, треба дати можливість чесно заробляти всім його учасникам. Не можна будувати регуляцію на логіці “як покарати”, треба думати як вмотивувати.
Також варто не забувати про питання довіри. Криптовалюта – це не просто гроші, це довіра до протоколу, до біржі, до юрисдикції. І якщо український законопроєкт стане зразком компромісу між інноваціями і безпекою, ми зможемо запропонувати унікальний майданчик для роботи криптокомпаній у Східній Європі.
І звідси виникає питання, а що ж тоді слід виправити чи зробити зараз? Перш за все пройти через відкриті експертні слухання, а також дати змогу бізнесу, фінтех- і крипто-спільноті долучитися до обговорення тексту, щоб виявити технічні, юридичні чи практичні недоліки до ухвалення. Після цього посилити аналітичне обґрунтування кожної норми: від оподаткування цифрових активів до визначення критеріїв, хто буде регулятором, як буде працювати система захисту користувачів.Податкові ж правила мають бути зрозумілими і збалансованими, щоб не створити надмірного навантаження для чесних учасників ринку, але й не дати лазівок для ухилення. Окрім того, правила мають бути не лише справедливими, але й такими, які легко адмініструвати без корупційних ризиків.
Сьогодні, поки ринок цифрових активів залишається у “сірій зоні”, держава фактично втрачає контроль над обігом коштів, а бізнес та користувачі – захист від свавілля. Це створює ідеальне підґрунтя для корупційних практик: вибіркового тиску на компанії, маніпуляцій із блокуванням рахунків чи використанням “фіктарів” у схемах виведення капіталу. Коли правила гри нечіткі або взагалі відсутні, виникає спокуса у чиновників і правоохоронців використовувати цю невизначеність для власної вигоди. Легалізація крипторинку дозволить мінімізувати цей ризик: встановити прозорі процедури, чіткі критерії відповідальності та створити механізми незалежного контролю. Інакше ми отримаємо ситуацію, коли ринок зростає, а корупційна складова – разом із ним. Світова практика доводить: корупційні ризики у сфері криптовалют можна суттєво знизити завдяки прозорим правилам. У Швейцарії створення “crypto valley” стало можливим лише після впровадження чітких процедур KYC/AML, а в Сінгапурі ліцензування бірж і платіжних сервісів дозволило обмежити простір для маніпуляцій. Україна може використати цей досвід не копіюючи один в один, а адаптуючи інструменти до власних умов. Це дозволить легалізувати ринок і зробити його конкурентною перевагою, а не додатковим джерелом ризиків.
А як щодо крипторезерву?
Окреме і вкрай важливе питання – це створення державного крипторезерву, адже ця ідея є стратегічною і вона не про “зберігати біткоїн на флешці в Мінфіні”, а про диверсифікацію фінансових інструментів у воєнний і післявоєнний час.
Крипторезерв – це інструмент для посилення макрофінансової стійкості держави. Його вже створюють або працюють над впровадженням у низці країн: Сальвадор, Об’єднані Арабські Емірати, Казахстан, Швейцарія. У часи, коли традиційні валюти знецінюються, а ринки нестабільні, криптоактиви можуть виступати як додатковий буфер.
Проте наразі ідея крипторезерву заблокована Національним банком. Офіційна позиція: не включати криптовалюти до міжнародних резервів. Неофіційно – це, певно, занепокоєння перед чимось новим, або небажання взяти на себе відповідальність, інерція мислення. У той же час, крипторезерв має впроваджуватись лише після стабільного закону і випробувань із чітким аудитом, прозорими умовами зберігання й відповідальністю.
Однак, у XXI столітті відсутність дії – це теж ризик. У той час, коли інші держави формують крипторезерви, ми навіть не допускаємо дискусії. Це втрата часу, довіри і потенціалу.
Що далі?
Якщо законопроєкт №10225-д буде доопрацьований з урахуванням реальної економіки, інтересів індустрії та захисту користувачів, тоді ми отримаємо шанс на прорив. Якщо закон у другому читанні не буде ухвалений у цій каденції, він фактично “переходитиме” до наступної. А це ризик, що зміни будуть знов переписані, не враховані уроки, відновлена невизначеність. Бо якщо все залишиться у форматі “чергової рамки”, або розгляд у другому читанні буде затягуватись і відкладатись, то це призведе до втрати можливості.
Україна може стати регіональним хабом для криптокомпаній. Ми можемо створити ефективну податкову модель для криптобізнесу та здатні інтегрувати цифрові активи у фінансову систему, підвищивши стабільність державних фінансів. Але для цього потрібна не формальна імплементація, а жива, гнучка і смілива політика.
Цифрові активи можуть стати одним із наріжних каменів модернізації фінансової системи України. Але вони не мають стати спокусою для популізму чи джерелом юридичної невизначеності. Якщо держава підходить до цього питання з уважністю, готова врахувати критику і не поспішати, а зламати старі шаблони, тоді Україна зможе побудувати справжній ринок, який буде працювати для людей та залучати додаткові інвестиції. Більше того, конкуренція за криптобізнес уже йде між країнами і Україна має не втратити цей момент.
А головне, потрібно вийти за межі страхів. Ми добре памʼятаємо, як колись дискусія про електронні декларації теж викликала страх і спротив. Але тепер вони стали стандартом. Те саме станеться і з криптовалютою — питання лише, чи будемо ми серед тих, хто створює правила, чи серед тих, хто змушений підлаштовуватись під чужі. Бо легалізація криптовалют – це не про “ігри з небезпекою”, а про шанс стати частиною майбутнього, яке вже настало.
Джерело: OBOZ.UA
