З 2022 року в російському інформаційному просторі є дуже багато ворожого негативу щодо Казахстану, а 2024-го його стало ще більше. То одна, то інша російська “говоряща голова” щонайменше раз на тиждень погрожує казахам гібридною або явною інтервенцією. Але чи є сьогодні у ЗС РФ можливості провести таку операцію, та який потенціал армії Казахстану себе захистити?
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Головне – перевести фокус
Перш ніж узятися до аналізу, відзначу кілька дуже важливих моментів, пов’язаних із тим, як Росія реагує на внутрішні та зовнішньополітичні (особливо на рівні геополітичних) поразки.
Для Росії дуже важливо зберігати обличчя в умовах, коли вона занурюється на дно репутації. Навіть зараз, коли агресор зазнає нищівної поразки на своїй території в Курській області, Володимир Путін – воєнний злочинець, який перебуває в розшуку МКС, – замість щоденних зборів із силовиками вирушив у турне до Азербайджану й Чечні, торкнувся яблучок, цукерок з яблучками, подивився, як син Кадирова стріляє по мішенях… Загалом зробив усе, щоб не привертати увагу до того, що у російської влади вивалюється з рук. У цьому випадку – Курська область.
Проте дуже часто свої внутрішні проблеми Росія намагається компенсувати якимось зовнішнім, ефемерним джерелом, на яке, хай і короткочасно, але можна буде перевести фокус уваги.
На початку 1990-х років, коли нова російська влада не могла впоратися з внутрішніми процесами, які загрожували Російській Федерації поділом на кілька нових утворень, то намагалася стабілізувати ситуацію кров’ю. Грузія, Вірменія-Азербайджан, Молдова і так далі, аж до внутрішніх жертвоприношень найстійкіших на шляху самовизначення – Ічкерії (Чечні) й Татарстану, який про… програв свій суверенітет і залишився підданим у господаря.
Так само і зараз. Вважаючи, що легкою та швидкою перемогою в Україні Росія зможе затвердити своє право брати участь у великій геополітичній грі, вона показала лише свою слабкість. Замість Києва за 2-3 дні та зараз має проблематику Курської області. Але це не перший російський провал із 2022 року.
За цей період Москва неодноразово розглядала різні силові сценарії, щоб повернути свій авторитет на якийсь прийнятний рівень вище за болотний. Серед них двічі розглядався сценарій у Молдові, й зовсім не відкидаю, що він цілком актуальний досі – з урахуванням виборів президента в цій республіці в жовтні цього року. Але…
Але Росія так і не зважилася на дії проти Молдови щонайменше з двох причин. Перша – відсутність спільного кордону. Друга – як тільки бомжі “Придністровської Молдовської республіки” та російські “миротворці” сіпнуться, одразу ж заворушаться українські частини – і тоді “ПМР” повернеться в лоно Молдови за лічені дні. Але…
Але куди частіше ми чуємо від російських пропагандистських голів про Казахстан, ніж про Молдову. Дивно, що саме він частіше фігурує як об’єкт негативу в російських нацист-патріотів. Чому так?
2022 рік. Січень
Коли 2022 року Казахстаном прокотилася хвиля протестів, окрім підрозділів так званого ОДКБ, Росія відправила в республіку й десант своїх пропагандистів. Причому тоді вони поширювали наративи, практично ідентичні тим, які вже розносили перед вторгненням в Україну.
Крім того, командування контингентом ОДКБ у Казахстані покладено було на командувача ПДВ РФ Андрія Сердюкова. Саме він у 2014 році керував операцією з окупації Росією півострова Крим, а пізніше підрозділами російських окупаційних військ на Донбасі – використовуючи позивний “Сєдов”.
Після приземлення в аеропорту Нур-Султана першого ж борту Іл-76МД з першими окупаційними підрозділами ЗС РФ під обгорткою ОДКБ російські “миротворці” дуже швидко взяли під контроль:
98 дивізія ПДВ РФ: аеропорт Нур-Султана, будинок Генштабу, телецентр;
45 бригада ПДВ РФ: аеропорт Алмати, штаб ППО (Нур-Султан);
31 бригада ПДВ РФ: Усть-Каменогорськ, “Казатомпром”;
ЦСП “Сенеж”: президентський палац (Нур-Султан).
Фактично російські “миротворці” встановили контроль над ключовими об’єктами у столиці республіки та за її межами – на той момент, коли основна хвиля протестів уже припинилася. Також морською піхотою ВМФ РФ було взято під контроль порт в Актау.
Все це більше було схоже не на миротворчу місію, а на інтервенцію, і наступним кроком цілком міг бути перехід північного кордону. Але цього не сталося, і перебуваючи за крок від гібридної окупації, Казахстан тоді уникнув такої долі. Але наскільки реальним є подібний сценарій зараз чи в середньостроковій перспективі?
Вторгнення в Казахстан
Найбільша проблема Казахстану з Росією в їхньому спільному кордоні протяжністю 7598,8 кілометра. Це найдовший безперервний кордон у світі, контроль якого є серйозною проблемою. Прорив тут можливий у будь-якій локації, але не будь-яка для нього підійде.
Якщо Росія почне спробу вторгнення в Казахстан, то воно буде здійснюватися за класичною схемою – вздовж автомобільних трас і залізниць. Особливо вздовж останніх, які й мають забезпечувати основну логістику та матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) військ.
У той час, як кордон із Росією через свою довжину є вразливим місцем, площа території Казахстану є його козирем. Контролювати такі простори дуже важко, і при грамотно вибудованій обороні буде легше виснажити ворога – навіть якщо він має чисельну перевагу.
Хоча Росія і так уже виснажена війною в Україні, але поки що є небезпечним потенціалом для невеликих армій, до яких належить і казахська.
Згідно з відкритими даними (насамперед узятими з Wikipedia, The Military Balance та інших ресурсів), на озброєнні армії Казахстану стоять:
танки – від 300 до 1600 боєздатних танків, зокрема деяка кількість на зберіганні – в межах 3 тисяч, але в основному в неремонтопридатному стані;
ББМ – від 700 до 1000 боєздатних;
ствольна артилерія – близько 600 одиниць різного ступеня боєздатності;
РСЗВ – понад 500 одиниць різного ступеня боєздатності;
бронеавтомобілі – близько 350.
Не найвидатніші показники з техніки, але й сама армія Казахстану не велика – до 47 тисяч особового складу.
Більшість тих же танків за останні роки не проходили модернізацію, багато з них навіть не мають динамічного захисту як обов’язкової опції. У решті всю армію обслуговує всього один на всю країну танкоремонтний завод АТ “Семей інжиніринг” у місті Семей за 110 км від кордону з Росією по трасі А322. Тому якщо постане мета вивести танкоремонтну галузь у Казахстані з ладу, то удар у напрямку на Семей більш ніж очевидний.
Своєю чергою ослаблена Росія сама не зможе забезпечити для вторгнення в Казахстан потрібної кількості сил і засобів. Залежно від цілей і завдань, на різних етапах ЗС РФ можуть залучити контингент до 100-150 тис. особового складу, розділений на кілька груп військ, що діють окремо.
Якщо завданням РОВ буде не просто контроль північних районів, а прямий вихід на Астану й контроль столиці, то може знадобитися угруповання від 300 до 500 тисяч особового складу – залежно від охопленого фронту бойових дій. До речі, зараз у війні з Україною Росія задіяла угруповання в 540 тис. о/с.
Але за всіх своїх войовничих заяв на адресу Казахстану зрозуміло, що Росія не зможе сформувати таке угруповання для досягнення мети – контролю столиці.
Навіть попри не найкращий технічний стан казахської армії, її механізованої компоненти, переважно представленої старою радянською технікою, стан російської армії з кожним місяцем стає не кращим, а навіть гіршим. Але все ж таки війна в Україні показала, що в сучасних умовах домінують навіть не ті, хто має кількісну перевагу на землі, а ті, хто домінує в повітрі.
Тому створення накопичувальної бази fpv-дронів та підготовка операторів може стати серйозною підмогою для казахської армії – на випадок не лише вторгнення з боку Росії, а й будь-якого векторного конфлікту.
Висновки
Постійні погрози від російських “говорящих голів” на адресу Казахстану на цьому етапі не становлять жодної практичної загрози. Росія не зможе витягнути ще одну війну, на яку їй знадобиться ресурсів не менше, ніж на війну в Україні.
Але в середньостроковій перспективі не виключено варіант запуску Кремлем сценарію, згідно з яким для відволікання уваги від провалу в Україні може бути розпочато іншу війну, яка, на думку військово-політичного керівництва РФ, гарантує швидку перемогу.
Загроза такого розвитку подій є цілком реальною і з урахуванням низки особливостей Казахстану, зокрема його площі. І цілком можливо реалізувати низку українських рішень з куди вищим ККД. Зокрема, забезпечення прикриття кордонів підрозділами fpv-дронів, а можливо й загалом піти шляхом ЗСУ та створити відповідно окремий рід військ.
У 2022 році російські війська вже відрепетирували захоплення Казахстану під виглядом миротворчої операції ОДКБ. Думати, що вони забули цей сценарій і він ніколи не згадувався під час нарад, – тішити себе ілюзіями.
Джерело: OBOZ.UA
